Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Перехідний стан української церкви: від незалежності до втрати самостійності

1. УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я ПІД ВЛАДОЮ МОСКОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ

Кінець XVII ст. в історії православної церкви в Україні став своєрідною межею між двома якісно різними за змістом і формою періодами ц життєдіяльності. Один пов'язаний з фактичною самостійністю православної церкви на території України, коли залежність від Константинопольського патріарха була номінальною. Інший період її історії розпочався з включенням в єдину всеросійську церковну структуру після 1686 р. і пов'язаний з реальною втратою незалежності, майже повною ліквідацією національних релігійно-церковних особливостей, з уніфікацією всіх сторін діяльності за великоросійськими зразками.

Перехідний стан української церкви: від незалежності до втрати самостійності

Перехідний період між цими двома принципово різними відрізками церковної історії в Україні затягнувся на все XVIII ст. Цю обставину спричинено не лише побоюваннями царизму щодо можливих негативних наслідків надто рішучої російської політики в здавна норовливій Україні, а й великим потягом українського народу до традицій незалежного державного та церковного життя. На цей перехідний період, упродовж майже століття, припадає величезна кількість церковно-адміністративних перебудов, нововведень, які, при всій своїй різноманітності, мали одну спільну рису, — поступове, але неухильне відтинання живих гілок національно-церковних особливостей православної церкви в Україні і перетворення її на уніфікований територіальний підрозділ державнопануючої Російської православної церкви.

Становище церкви в Україні багато в чому визначалося суспільно-політичною ситуацією, що склалася на українських землях у XVIII ст. Україна опинилася в центрі майже безперервних війн, які точилися між Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною, Кримським ханством, Швецією та іншими державами з активною участю українських чинників. Залежно від співвідношення сил у той чи інший періоди змінювалися державні кордони, адміністративний устрій, правовий порядок, громадянство, політичні та духовні орієнтири, становище самої православної церкви.

Паралельно з територіально- та державоформуючими процесами протікали не менш важливі процеси становлення капіталістичного способу господарювання, активний розвиток промисловості, аграрної, торгово-лихварської сфер, колонізація нових територій сходу й півдня українських земель. Істотний вплив на суспільні й духовні процеси тодішньої України справляла незатухаюча національно-визвольна боротьба українського народу. Тривале протистояння українського етносу іноземним та іновірним загарбникам (католицький Речі Посполитій, мусульманській Туреччині, Кримському ханству) в буденній свідомості народних мас, по суті, ідентифікувало православну віру й народність, зробило тотожними гасла за національну незалежність і віру.

Усе це витворювало складне переплетення взаємопов'язаних факторів, той суспільно-політичний, економічний, етнічний, релігійний, культурно-побутовий фон, на якому діяла православна церква в Україні.

Домінантним у російській державній та церковній політиці щодо України з кінця ХУП ст. було прагнення приєднати Київську митрополію (фактично — всю українську церкву) до Московської патріархії, що мало стати логічним доповненням політичного об'єднання 1654 р. Показово, що остаточному вирішенню цього питання передувала складна дипломатія не стільки церковних, скільки світських кіл: російських царів — з одного боку, і українських гетьманів від Б.Хмельницького до І.Самойловича — з іншого. Тривалий час не заповнювана вакансія на митрополичу кафедру "богоспасенного града Києва" засвідчує непоступливість позицій обох сторін. Зобов'язання російських царів зберегти стародавні права й привілеї православної церкви в Україні, а також поява кандидата в митрополити, що більш-менш влаштовував усі табори врешті-решт привели до згоди.

Хоча вибори Київського митрополита зовнішньо виглядали як волевиявлення місцевої ієрархії, духовенства та мирян, документи передвиборчого періоду засвідчують, що питання про митрополита було вирішено заздалегідь, з вирішальним словом світської влади.