Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Особливість православного собору (1685) в Києві. Стурбованість української ієрархії і кліру

Для осмислення ситуації, що склалася на початку XVIII ст. в Україні, пріоритетів, які панували серед українських ієрархів, білого й чорного духовенства, в середовищі мирян, показовим є православний собор влітку 1685 р. в Києві. І, що особливо важливо, собор наочно показав, наскільки його учасники усвідомлювали себе приналежними до церкви з своїми національними особливостями, історією, традиціями.

Заява новообраного митрополита київського Гедеона Святополка Четвертинського про його бажання прийняти посвячення й архіпастирський жезл від московського патріарха (вона de facto означала практичний крок до підпорядкування Києва московському патріарху) миттєво поляризувала позиції учасників собору. Хоча в документах, підготовлених духовенством на адресу гетьмана І.Самойловича, на перший план висунуто стурбованість українських ієрархів канонічністю такої акції без згоди константинопольського патріарха, об'єктом їхньої головної уваги стало інше — збереження status quo православної церкви в Україні з її національними особливостями. Українське православне духовенство в цій ситуації виявило себе як таке, що чітко усвідомлювало відмінності київської і московської гілок православ'я, наслідки приєднання ослабленої Київської митрополії до Московської патріархії, посиленої підтримкою з боку царської влади. Ієрархія, клір, миряни України справедливо вбачали в такій "злуці" можливість втрати церквою свого національного обличчя.

І справа полягала не стільки в конкретному переліку відмінностей православно-церковної практики в Україні, що наводився духовенством у документах (вільні вибори митрополита, остаточність його суду, право носити хрест на митрополичій митрі, заводити друкарні та ін.), скільки в тому" бути українській церкві незалежною, чи ні. Скасування "прав і вольностей малоросійської землі" ліквідувало б незалежне, автономне функціонування церкви, перетворило б славнозвісну Київську митрополію, незважаючи на царські обіцянки, на денаціоналізовану , заштатну, одну з кількох десятків єпархій, які діяли в Російській імперії. Внаслідок такої ліквідації київські митрополити, котрі, згідно із стародавніми церковними традиціями на українських землях, мали титул, права, почесті, рівні патріаршим, принижувалися до рівня єпархіальних єпископів. Приклад здійснення уніфікаційних акцій був поряд — у Білгородській єпархії з її переважно українськими парафіянами. Констатуючи тут конкретні факти денаціоналізації під приводом уніфікації, українське духовенство в листах до І.Самойловича застерігало, що з підпорядкуванням Київської митрополії Москві "те ж саме й у нас було б".

Однак практичний опір свідомого в цій загрозі українського духовенства був загалом пасивний: і з боку архімандрита Києво-Печерського монастиря Варлаама Ясинського — одного з ініціаторів написання "листів" до гетьмана І.Самойловича, і з боку іншого авторитетного, впливового ієрарха-архіепископа Лазаря Барановича, котрий разом з чернігівським та новгород-сіверським духовенством взагалі не поїхав на елекційний собор. За умов активної закулісної узгоджувальної роботи українського гетьманату та особисто І.Самойловича, угодівської щодо Москви позиції новообраного митрополита Четвертинського на кінець літа 1685 р. стало зрозуміло, що посвячення нового Київського митрополита, а разом з ним і фактичне підпорядкування Київської кафедри московському патріарху в обхід Константинополя — справа вирішена.

Чинники, які сприяли втраті самостійності Київської митрополії
Обмеження й ліквідація особливостей православної церкви в Україні
Правовий стан православного духовенства в Україні під час царювання Єлизавети
Антиукраїнська політика Катерини П. Уніфікація церкви на московський кшталт, зросійщення духовенства, витравлення національно-релігійних традицій
Централізація, бюрократизація, одержавлення церковної системи
Наслідки антиукраїнської церковної політики російського самодержавства
Відчуження між парафіянами й оказененим, зросійщеним духовенством
2. ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ 1900—1917 РОКІВ
Стан православної церкви в Україні на початку XX ст.
Церковно-реформаційний рух 1905—1917 років
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru