Країнознавство - Мальська М.П. - Історичні особливості розвитку

За деякими даними, перші люди прийшли на територію Фінляндії відразу після завершення льодовикового періоду, тобто після танення льодовиків і підняття суші над рівнем моря. Ці люди належали до фінно-угорських племен. Спочатку вони проживали лише на морському узбережжі, їх основним заняттям було рибальство і полювання. Опісля відбулося проникнення племен вглиб країни. Виживання населення серед боліт, його вміння соціально зорганізуватися у важких природних умовах і визначило, якоюсь мірою, як уже згадувалося, назву країни та ім'я народу - Суомі.

Залишки поселень кам'яного віку розкидані по всій території сучасної Фінляндії аж до Полярного кола, хоча більшість зосереджена на морському узбережжі. Знахідки бронзового і залізного віків засвідчують високий рівень торгових і культурних зв'язків Суомі зі Сходом і Заходом. Але навіть на початку нашої ери населення на території сучасної Фінляндії не було цілісно зорганізованим.

У І-ІІ ст. н. е. з'явилися перші писемні згадки про фінів у працях римського історика Тацита. В II ст. про фінів писав грецький учений Птоломей. У цей час, окрім полювання та рибальства, населення почало займатися землеробством і скотарством.

У середині Х ст. розрізнені племена фінно-угорської мовної групи об'єдналися, утворивши своєрідні союзи племен хяме (тавастів) і фінів (суомі) па південному заході та карелів на південному сході. Ці союзи племен часто ворогували між собою.

В епоху вікінгів (IX - XI ст.ст.) через південну частину території сучасної Фінляндії пролягав торговий шлях "із варяг у греки", що, безумовно, активізувало розвиток цієї території.

В середині XI ст. шведи під приводом поширення християнства організували до Фінляндії хрестові походи, внаслідок чого вони підкорили окремі фінські племена, ослаблені ворожнечею між собою. Однак при вторгненні у карельські землі шведи зіткнулися з новгородцями, котрі прагнули володарювати у цих місцях. Протистояння закінчилося підписанням Горіховського мирного договору 1323 р., за яким шведсько-новгородський кордон пролягав від Карельського перешийка через землі поблизу озера Сайма аж до північно-східних границь Ботнічної затоки.

З середини XVI ст. Швеція втягнула Фінляндію у низку воєн. Спочатку фіни воювали на Сході, потім - у Балтійських країнах, а опісля - в Центральній Європі. У результаті Швеція стала могутньою країною, вона здійснила адміністративну реформу, обновила центральні відомства і губернське управління, систему освіти та систему торгівлі. У 1581 р. здійснилася велика мрія фінляндського народу: Фінляндія була проголошена Великим князівством. У 1640 р. у м. Турку був відкритий університет. У цей період у країні зародилися нові міста. Однак радість тривала недовго. У II половині XVI ст. загострилася боротьба Швеції з Росією за панування на Балтиці. Російсько-шведська війна 1808-1809 рр. стала для Фінляндії однією з найважчих воєн, наполеонівською війною, внаслідок якої країна перейшла до складу Росії в якості автономного Великого князівства Фінляндського, що існувало з 1809 до 1917 рр. Завойована Росією 1743 р., південно-східна частина країни була возз'єднана з Фінляндією. Новою столицею країни стало м. Гельсінкі, куди був переведений університет.

У Фінляндії в період автономії викристалізувалася національна політика, що сприяло розвитку промисловості, сфери освіти, будівництву залізниці, яка з'єднала різні частини країни.

Наприкінці XIX ст. Росія намагалася зміцнити свої позиції у країні. Це викликало шалений опір фінів. Політичне протистояння ще більше загострилося під час Першої світової війни та жовтневого перевороту 1917 р. Воно дещо згладилося після проголошення сеймом Фінляндії 6 грудня 1917 р. незалежності Фінляндії, яку змушені були визнати Росія і багато інших держав на початку 1918 р., але опісля розгорілося по-новому, перетворившись у громадянську війну в січні 1918 р. У громадянській війні, що тривала до травня 1918 р., перемогла буржуазія.

Наприкінці 1939 р. на Фінляндію напав Радянський Союз. Важка зимова війна закінчилася підписанням миру в Москві у березні 1940 р. Однак 1941 р. Фінляндія розпочала військові дії проти Радянського Союзу, які вона здійснювала впродовж 1941-1944 рр. Внаслідок цього Фінляндія була змушена віддати Радянському Союзу території в південно-східній частині країни і в Лапландії, закріплені за нею після підписання Московського миру у 1940 р., а також здати під військову базу СРСР Порккала-Удд. На зміну маршалу Маннергейму, вибраному президентом Фінляндії на завершальній стадії війни, до влади прийшов 1946 р. Й.К.Паасіківі (1870 - 1956), який намагався підтримувати добросусідські відносини з Радянським Союзом.

Фінляндія, котра двічі, в 1969-1970 рр. та 1989-1990 рр. була членом Ради безпеки, зайняла провідні позиції у боротьбі за мир не тільки в Європі, а й в усьому світі.

Після розпаду Радянського Союзу на карті світу з'явилися нові незалежні держави. Фінляндія відновила в серпні 1991 р. дипломатичні відносини з незалежними Литвою, Латвією, Естонією, а згодом встановила дипломатичні відносний з усіма країнами, що утворилися після розпаду СРСР.

У 1992 р. Фінляндія подала заяву до Європейського Союзу з проханням про прийняття рівноправним членом у цю організацію. Вирішення цього прохання на початку 1995 р. дало змогу Фінляндії зайняти належне місце в співтоваристві західноєвропейських країн, що, на думку фахівців, відповідає її національній індивідуальності. Членство Фінляндії в Європейському Союзі позитивно позначилося на соціально-економічному розвиткові і, безумовно, на зовнішній політиці країни. Більшість фінів впевнені, що членство Фінляндії у цій міжнародній організації забезпечить країні безпеку.

У 1996 р. Фінляндія стала членом Женевської конференції 00Н з питань роззброєння. Впродовж роботи конференції вона вела активну боротьбу за повну заборону піхотних мін. Тепер Фінляндія прагне інтенсифікувати співпрацю з країнами, що розвиваються, з метою забезпечення прав людини, рівноправності та демократії.