Бюджетна система України - Пасічник Ю.В. - 5.2. Бюджетні відносини в Запорозькій Січі

Адміністративний устрій. Є окремі історичні дані, що першу військову організацію з козаків сформував староста Черкаський Остафій Дашкевич. Ось як описує відомий російський історик Д. М. Бантиш-Каменський військову організацію козаків на початку XVI ст.: "Поєднуючи зі знанням військової справи надзвичайну мужність, невтомну діяльність, Дашкевич на взірець Ромулу створив із натовпу безстрашних ратників легке досвідчене військо, яке завжди було готове до бою... Він розділив воїнів на сотні і полки, забезпечив їх рушницями і мечами, настановив над ними вождів. Підпорядкованість, введена О. Дашкевичем, була подібною до римської — подолання всіляких труднощів, презирство дожиття, небезпеки, безумовна дисциплінованість, рівний поділ здобичі, вільний вибір начальників".

Литовські й українські феодали хотіли закріпитись на південних землях України, тому залюбки користувались військовими послугами козаків. Ще в 1533 р. на Піотрковському сеймі Дашкевич подав проект негайного спорудження фортець на Дніпровських островах. У цих фортецях він пропонував утримувати залоги, до складу яких мали входити річкова флотилія і кінні команди. Останні мали забезпечувати залоги, які б налічували до 2 тис. людей, харчами. Але цей проект через відсутність коштів у державі не був реалізований2.

Організатором Запорозької Січі вважається канівський староста Дмитро (Байда) Вишневецький, який у 1553—1554 pp. зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічно розташованому за дніпровими порогами острові Мала Хортиця форт, що мав бути заслоном від татар. Так Вишневецький заснував Запорозьку Січ, яка вважається колискою українського козацтва.

Запорозька Січ в історичному плані проіснувала до 1775 p., в тому числі Стара Січ — до 1709 p., Січ в Альошках — з 1709 по 1734 р., Нова Січ з 1734 до 1775 р. Крім того, козаки організовували військові поселення в інших місцевостях. Відомі їх військові формування — Задунайська Січ, Бузьке козацьке військо, Чорноморські та Кубанські козаки.

Розглянемо загальний адміністративний устрій Старої Січі, який із незначними змінами зберігався на всіх етапах існування Січі.

На Січ міг прийти добровільно кожен християнин чоловічої статі, незалежно від соціального та майнового стану. При бажанні він міг покинути Січ. Жінок і дітей категорично не приймали. На Січі панували демократичні устрої — авторитет будь-якого правителя держави визнавався, але будь-яка зверхність його над Січчю не допускалася, усі запорожці, які перебували на військовій службі, мали рівні права, але при вирішенні внутрішніх справ перемагала та їх частина, яка голосніше кричала. На цих стихійних зборах обирали і з такою ж легкістю скидали ватажків — гетьмана й отамана, а також їхню адміністрацію.

Усі козаки поділялись на курені (військова, а також господарська одиниця), які самостійно обирали своє правління. Надалі запорожці поділялись на тих, які безпосередньо займались військовою справою, і тих, які були одруженими і займались господарством (гніздюки). Стара Січ налічувала 5—6 тис. запорожців, із них 10 %, зміняючись, служили січовою залогою, а інші брали участь у походах та займались господарством.

У мирний час влада адміністрації була обмеженою. У військовий час адміністрація користувалась абсолютною владою, включаючи право застосування смертної кари. До речі, вживання спиртних напоїв під час походу вважалось неабияким злочином. Ось як це описує відомий французький дослідник Боплан, який побував на Січі: "Козаки відзначаються тверезістю під час походів і на війні, а коли знайдеться між ними в поході якийсь пияка, отаман одразу ж наказує викинути його в море. їм забороняється брати в морський похід або ж на бойові операції горілку і вони дотримуються цього дуже строго".

Надалі окремі засади братерства та рівності, якими керувались запорожці, між старшиною і рядовими козаками почали порушуватись, між ними виникло майнове розшарування. Відомі факти, коли на Січі вибухали повстання проти козацької верхівки. Найбільше повстання виникло на Різдво 1768 p., під час перевиборів старшини, коли Калнишевський на чолі зі старшиною втік, було пограбовано старшинські будинки і для утихомирення запорожців були викликані російські війська з артилерією.

Розглянемо детальніше адміністративний устрій Нової Запорозької Січі, яка була заснована над р. Підпільною і перебувала під протекцією Росії (див. схему на рис. 5.2.1).

Представницьким органом була козацька рада (Коло), яку скликали щорічно, зазвичай — на Різдво, а позачергову — будьколи. На цій козацькій раді обирали всю старшину — кошового отамана, суддю, писаря та інших чиновників. Кошовий отаман був найвищим керівником — воєначальником, суддею, відав зовнішніми зносинами. Отаман формував Кіш (уряд), який також затверджувався на військовій раді в Січі. Після кошового отамана важливе місце посідав писар, який вів листування, відав архівом, підписував документи. Головним фінансистом на Січі був шафар, який завідував скарбом. Скарб був сховищем не тільки грошей, а й різних цінностей — військових клейнодів та оздоб, зброї тощо. До фінансової діяльності були причетні: кантаржей — наглядач за вагою і мірою; довбиш — окрім обов'язків оповісника, забезпечував збір хліба і підвід з па ланок; а також невеликий штат канцеляристів. Шафар і його апарат приймали доходи, видавали гроші, вели облік грошових коштів та матеріальних цінностей, звітували кошовому.

Така сама структура, але дещо в зменшеному вигляді була і в куренях. По куренях у такий же спосіб обирали курінну старшину. Курінний мав таку саму владу в курені, як і кошовий на Січі. Усього налічувалось 38 куренів.

Безпосередньо за укріпленою територією, де перебував Кіш, простягалась територія, підвладна Запорозькому війську, — паланки. Па ланки являли собою заселені території, щось на зразок сучасного району, де велось господарство. Спочатку їх було п'ять, потім їх кількість значно зросла. Паланкового полковника призначав кошовий отаман, в управлінні паланками брали участь осавул, писар та їхні помічники — під осавул ій та підписарій.

До січової старшини обирали тільки неодружених. Усього у структурі управління налічувалось 120 осіб командно-адміністративного персоналу.

Юридична база

Зовнішні відносини. Земля, на яку прийшли запорожці, формально належала Туреччині, і тому, прийнявши протекцію Росії, юридично її не оформили. Була грамота цариці Анни з досить невиразним формулюванням про "милість", була "супліка" запорожців цариці Анні 1735 p., де стверджувалось, що земля завжди належала Військові Запорозькому. Саме в цьому полягала невизначеність відносин — запорожці були впевнені, що вони добули свої "вольності" — самоврядування, суд, податки, права на землі, а російський уряд розумів їх повернення як вступ до підданства.

В угоді з російським урядом відзначалось, що запорожці визнають себе підданими цариці, підлягають владі Київського генерал-губернатора, отримують щороку 20 тис. карбованців платні від скарбу. У 1750 р. Запоріжжя було передане з поновленням гетьманату до відомства гетьмана Розумовського. Отже, Запорозька Січ підпала під подвійне управління — гетьмана Розумовського і Київського генерал-губернатора. Юридична невизначеність у відносинах з Росією дозволяла трактувати Росії ці відносини на свою користь і втручатись у внутрішні справи Січі. Це втручання простежується за трьома напрямами:

1. Захоплення земель.

2. Втручання в управління господарськими, у тому числі й фінансовими справами.

3. Зобов'язання виконувати різні примусові роботи, в тому числі і далеко за межами Січі, утримувати російські військові загони тощо.

Факти таких втручань наведено в табл. 5.2.1.

Кіш спочатку відстоював свої права легально — надсилав прохання про захист; з 1756 р. у Петербурзі майже без перерви перебували посли від козаків з цінними подарунками для чиновників російського уряду — бочками вина, кіньми тощо. Вони показували копії грамот, але в Петербурзі вимагали оригіналів, яких запорожці не мали.

Отже, невизначеність юридичних відносин у взаєминах з Росією в кінцевому підсумку призвела до знищення цього осередку державності в Україні.

Внутрішні відносини. На Січі, яку запорожці вважали окремою територією, переважали традиції, або звичаєве право. Так, наприклад, Кіш жеребкуванням розподіляв між куренями рибні та звірині лови, ліси, сіножаті.

Таблиця 5.2.1. Хронологія втручання російського уряду у внутрішні справи Запорозької Січі

Не досить чітка юридична врегульованість господарських відносин, авторитаризм старшин поступово призвели до значної фінансової нерівності між запорожцями. Ось як нерівномірно розподілялась урядова платня за 1762 р.

На "духовные чины" — 48 (дано 33)

Слугам військовим та старшинським, сімом по 1 руб. — 7 Кухарям курінним — 2

Прапорщику Новосіченського ретраншементу, унтер-офіцерові та шести солдатам — 13

Отаманам, "кои за жалованьем ходили" — 20

У цій відомості вражає значна частка грошей від загальної кількості, що належала старшині. Очевидно, платні на всіх не вистачало, і тоді позбавляли пайки тих, хто отримував мало. За таким же принципом розподіляли "хлібне жалування", що його виділяв російський уряд. Левова частка військової здобичі також перепадала старшині.

База оподаткування. Економіка Січі складалась здебільшого із двох секторів — січового та індивідуального. Січове господарство поділялося на загальносічове та курінне. Курінь як самостійна господарська одиниця мав майно і доходи, якими Кіш не розпоряджався. Індивідуально-трудовою діяльністю на приватному рівні запорожці займались у па ланках, адміністративно-територіальних округах, які простягались на південь від річок Тясмина й Орелі (сучасні території Запорізької, Дніпропетровської, Миколаївської й Кіровоградської областей).

Спочатку було п'ять паланок: Кодацька, Бутогардівська, Інгульська, Протовчанська та Самарська, потім було організовано нові — Орельську, Личаківську, Прогноївську, Барвіностінківську, Макарівську та Кальміуську.

Сімейні козаки (гніздюки) позбавлялись статусу січовика і, виділившись із громадського курінного господарства, заводили власний хутір (зимівник).

Поруч могли існувати як суспільні, так і приватні зимівники.

Наприкінці існування Січі зимівників було кілька тисяч. У одній лише Самарській паланці їх було 725. Зазвичай кожен козак діставав право на заснування лише одного зимівника, але Калнишевський їх мав 7, писар Глоба — З2.

Кліматичні умови сприяли розвитку скотарства, рибній ловл£, розведенню домашніх тварин, землеробству. Ці види господарства сприяли розвиткові ремісництва. Заняття промислами вважалось привілеєм козаків.

Перше місце в структурі господарства посідало скотарство. Про розмір скотарства свідчать цифри пограбованого татарами майна та деякі факти з продажу худоби, а особливо реєстри конфіскованого майна старшин та козаків під час руйнування Січі в 1775 р.

Калнишевський мав 15 880, писар Глоба — 13 774, старшина Гаранджа — 2910, Нагай — 2551 голів худоби.

Значні стада мали й інші старшини та козаки. Так, у полковника Ковпака татари забрали 1627 коней та різної худоби, у одного козака (ім'я невідоме) забрали 250 коней та 5000 овець.

Велике значення для економіки Січі мало рибальство. Власники рибальського знаряддя мали у своєму розпорядженні найманих робітників — козаків, сторонніх людей, наймитів, інколи число їх досягало 12—15.

Суттєво доповнювало економіку Січі добування та доставляння солі, про що свідчать такі цифри: 1746 р. на Лівобережну Україну возили сіль п'ятьма тисячами пароволових возів.

У Новій Січі починає розвиватись хліборобство, і в зимівниках Каплуна, Шморгуна, Ковпака, Глоби, Кал нишевського збирали по 3—5 тис. пудів хліба. Значні доходи давала торгівля. Запорожці відправляли за межі своєї території, крім худоби, збіжжя, солі, також тютюн, шкіру, масло, сало тощо.

Отже, господарство Січі було досить розвиненим, що давало змогу задовольняти як особисті, так і спільні потреби запорожців.

Бюджетні процеси. Розглянемо бюджетні процеси за доходами й видатками. У Новій Січі основу доходів становили доходи від ведення господарства, хоча в окремі періоди правителі Росії щедро винагороджували запорожців за допомогу у військових операціях. Розглянемо основні доходи Запорозької Січі (табл. 5.2.2)2.

Податки стягувались через ціни на товари. Козаки, на відміну від некозаків, не сплачували податків на споживчі товари. Кіш міг тимчасово або постійно звільняти від інших податків заслужених або збіднілих козаків

Таблиця 5.2.2. Доходи Запорозької Січі XVII—XVIII ст.

Значну частину доходів отримувала Січ від зовнішніх надходжень — військова здобич, "царское жалованье". Королі, царі, а потім і гетьмани за послуги запорожців у військових битвах періодично пересилали на Січ гроші, провіант, різне спорядження. Так, наприклад, у 1696 р. Петро І нагородив за допомогу в перемозі над турками під Азовом кожного запорожця по 1 крб. (вартість кварти горілки, тобто одного літра, — 2 коп.) і по відрізу сукна. Військовою здобиччю було золото і срібло, дорогий посуд, зброя, цінні тканини, килими, ікони, худоба.

Але в Новій Січі військова здобич не була основним джерелом доходів. Вагому їх частину приносила торгівля — від продажу товарів за межами Січі, сплата податків від продажу товарів на території Січі, мито за транзит товарів.

Наскільки успішною була торгівля, можна судити за даними, які зафіксовані при конфіскації майна запорозької старшини: у Калнишевського знайдено золота та срібла на 42 520, у Глоби — на 27 648 рублів. Багато готівки мали також козаки: Потапенко — 4000, Смола — 2000, Лук'ян Великий — 2000, Тягун — 550 рублів.

Достовірних джерел стосовно того, наскільки великим був бюджет Січі, в повному обсязі не залишилось. На це вказував І. П. Крип'якевич (1886—1967 pp.).

У той час на Січі ще не знали форм ведення бюджетного процесу, не дотримувались фінансових формальностей і лише під кінець існування Січі у Коші була заведена деяка статистична звітність та існувало фінансове рахівництво під назвою "Секрети Війська Запорозького".

А. Шмідт на підставі офіційних даних називав "військову суму" в 120 тис. карбованців8. П. К. Щербальський знайшов у "височайшому" указі від 20 квітня 1776 р. ту саму цифру — на підставі рапорту князя Г. О. Потьомкіна — "оприбутковано денежной казны, которая теперь на лицо, 120 000 рублей".

Але ці дані не збігаються зі звітом генерала П. А. Текелі, який зруйнував Січ, коли він 29 серпня 1775 р. повідомляв Катерині II такі "Відомості про суми, знайдені в Січі":

Отже, якщо порахувати загальну суму військових і старшинських грошей, то матимемо суму в 130,9 тис. крб., що більше, ніж вказувалось у донесеннях князя Г. О. Потьомкіна. За припущенням Н. Д. Полонської-Василенко, з метою приховування, за яку насправді суму було продано майно репресованої січової старшини, худобу та інше майно було наказано вважати спільним запорозьким майном.

Якщо взяти за основу ці цифрові дані, то сума в 120 тис. крб., що є залишком січового бюджету на II півріччя 1775 р., та вільна готівка складатимуть близько 200 тис. крб. І. П. Крип'якевич оцінював січовий скарб в один мільйон злотих, а злотий тоді дорівнював 20 коп., що знову підтверджує цифру 200 тис. крб.2 Реальну купівельну спроможність цієї суми можна визначити, порівнявши її з вартістю якого-небудь вживаного в той час продукту. Згідно з даними, які зібрав М. Є. Слабченко, у 1764 р. на січовому базарі хліб коштував 30 коп. за четвертину (9,5 пудів пшениці, або 155 кілограмів)3. У сучасному вимірі, беручи до уваги вартість тонни пшениці на біржовому ринку в 120 дол., бюджет можна оцінити в 10 —12 млн дол. США.

Отже, простеживши всі джерела доходів та видатків, можна звести їх у таблицю.

Як свідчать дані табл. 5.2.3, Запорозька Січ мала завершену систему збирання і витрачання коштів скарбу. Характерною особливістю дохідної частини є трудові повинності, які виконувались безоплатно. Бюджет Січі був беззбитковим, і його

Таблиця 5.2.3. Доходи та видатки скарбу Запорозької Січі у XVIII ст.

збалансування досягалось трудовими повинностями, зменшенням платні, регулюванням експортно-імпортних операцій, покриванням частини державних потреб за рахунок старшини, хоча щодо останнього зворотний процес також мав місце.

Грошово-кредитні відносини. Січ не мала власної грошової системи, і в обігу перебували гроші різних країн. Згідно з історичними даними при арешті останнього кошового отамана П. Калнишевського в нього були вилучені російські паперові асигнації, багато металевих монет: російські золоті червінці і срібні монети, турецькі леви, австрійські й голландські талери, єфимки та ін.

У Січі проводились кредитні операції і продаж цінностей з відстрочкою платежу. На момент ліквідації Січі в інвентарних списках конфіскованого майна старшини готівкою зазначені векселі й боргові розписки на тисячі карбованців. Нормальним процентом на позичений капітал визнавали цифру 12,5, а здебільшого вимагали "на всякий тиждень по рублю". На Січі застосовувались і інші форми кредитних операцій та угод на певний термін, пов'язаних із переданням у тимчасове користування майна та інших матеріальних цінностей.

Ось окремі приклади з документів січового архіву. Козак Полтавського куреня Іван Караванець 13 травня 1768 р. дав розписку, що він узяв позику 2400 крб. срібною монетою у самого кошового отамана П. І. Калнишевського і зобов'язувався повернути борг також срібною монетою через три роки — у травні 1771 р. Кредитні угоди укладались і за межами Січі. Козак Поповичівського куреня Таран 19 грудня 1756 р. позичив полтавському жителю Кованку 1200 пудів солі вартістю 360 крб. Пільський підданий Брацлавського воєводства Кравець 21 січня 1766 р. взяв у борг у козака Титарівського куреня Лебединського 14 волів вартістю 150 крб.

Застосовувались на Січі і своєрідні державні позики. У1770 р. Кіш позичив із військової суми різним купцям понад 1000 крб.

Отже, бюджетні відносини, які мали місце на Запорозькій Січі, не лише відображали реалії того часу, а дали майбутнім поколінням гарні приклади гармонійного поєднання суспільних та особистих інтересів, захисту членів суспільства, які не могли себе самостійно забезпечити, збалансування особливими методами доходів і видатків.