Екологія - Юрченко Л.І. - Особливості правового регулювання доступу до інформації в екологічній сфері

У ряді випадків інформація про стан навколишнього середовища і надзвичайні ситуації (особливо в частині заходів попередження надзвичайних ситуацій і охорони навколишнього середовища) на підприємстві тісно пов'язана з інформацією про діяльність підприємств, установ і організацій, які містить дані обмеженого доступу, що складають державну, військову, службову, комерційну, податкову й інші види таємниць. При зборі необхідної інформації про підприємство, що підлягає аудиту, можливі колізії норм законодавства, що установлює вимоги з охорони даних і про відкритий доступ до певної інформації. Особливо гостро ця колізія виявляється при забезпеченні ядерної і радіаційної безпеки, при здійсненні оборонної, військової, космічної діяльності, при знищенні хімічної і біологічної зброї.

Можливість екологічного аудитора одержувати інформацію про стан навколишнього середовища і забруднення, про ступінь небезпеки підприємства для навколишнього середовища і населення визначається його правами. Право на інформацію є одним з основних прав особистості.

Права громадян і організацій на одержання інформації в екологічній сфері забезпечуються шляхом:

o установлення відповідальності посадових осіб за приховування чи перекручування інформації;

o встановлення обов'язку організації, що експлуатує небезпечний виробничий об'єкт, надавати до органу виконавчої влади, спеціально уповноваженого в області промислової безпеки, чи до його територіальних органів інформацію про кількість аварій і інцидентів, причинах їхнього виникнення і вжиті заходи;

o встановлення обов'язковим для органів виконавчої влади в області гідротехнічних споруд інформувати населення про загрозу аварій на гідротехнічних спорудах, що можуть привести до виникнення надзвичайних ситуацій;

o виключення можливості приховування інформації про забруднення навколишнього природного середовища, про надзвичайні події і катастрофи, про стихійні лиха, про стан навколишнього природного середовища;

o створення переліку даних, що не можуть складати комерційну таємницю;

o створення переліку даних конфіденційного характеру, включаючи службову і комерційну таємницю;

o встановлення порядку доступу осіб, що мають подвійне громадянство, осіб без громадянства, а також осіб з числа іноземних громадян, емігрантів і реемігрантів до державної таємниці.

Незважаючи на зазначене, відомі випадки прийняття (під приводом збереження комерційної таємниці) керівництвом підприємств нормативних актів, що забороняють видавати інформацію про надзвичайні події на підприємстві, які складають загрозу для навколишнього середовища і населення. В такому випадку виникає проблема захисту прав громадян на одержання інформації про навколишнє середовище, забруднення, про можливі надзвичайні ситуації, що складають загрозу навколишньому середовищу і населенню. Можливості судового захисту зазначених прав громадян і організацій як частини їхніх екологічних прав досить повно викладені в спеціальних документах.

Екологічний аудитор як громадянин України є суб'єктом перерахованих вище прав. Реалізація їх націлена на забезпечення необхідних умов життєдіяльності (сприятливого навколишнього середовища) населення України. Однак проблематично їхнє використання для одержання інформації, необхідної (достатньої) для екологічного аудиту підприємства. Відносини, що виникають між замовником екологічного аудиту й аудитором, між органами влади, організаціями-власниками чи інформаційною продукцією й аудитором (який виступає як користувач інформації) - це відношення, властиві підприємницький діяльності, регульовані цивільним законодавством з урахуванням норм спеціальних правових нормативних актів. Положення про обсяг, форму і терміни представлення, вірогідності вихідної інформації для проведення екологічного аудиту підприємства, надання аудитору додаткової інформації в тому чи іншому вигляді (наприклад, інформації загального призначення чи спеціалізованої інформації), а також розрахунків за надання інших інформаційних послуг повинні бути включені в умови договору про проведення екологічного аудиту.

Необхідність вказаних рекомендацій підкреслюється принциповою особливістю екологічного аудиту підприємства в порівнянні з загальним аудитом. Нагадаємо, що однією з цілей екологічного аудиту (відповідно до договору про проведення екологічного аудита) може бути оцінка загрози підприємству, що підлягає екоаудиту, з боку інших підприємств, або забруднених природних об'єктів, негативний вплив яких на підприємство є можливим. Логічно допустити, що такою інформацією замовник екологічного аудиту й екологічний аудитор не володіють. У цьому випадку вони повинні вирішити питання надання необхідних їм інформаційних послуг, у тому числі, і їх оплату.

Розглянемо особливості доступу до інформації, необхідної для екологічного аудиту підприємства, обумовлені практикою міжнародних відносин і українським законодавством, що допускає обмеження в одержанні і використанні інформації.

Під час обговорення на Конференції міністрів навколишнього середовища Європи (м. Орхус, Данія, червень 1998 р.) керівних принципів щодо забезпечення доступу до екологічної інформації наголошувалось, що в такій інформації може бути відмовлено, коли вона торкається:

o конфіденційності матеріалів роботи органів державної влади і конфіденційності розгляду питань, що стосуються міжнародних відносин і національної оборони;

o питань, пов'язаних з державною безпекою;

o комерційної і промислової конфіденційності, включаючи інтелектуальну власність;

o документів, розголошення змісту яких може викликати загрозу для навколишнього середовища (наприклад, інформацію про місця розмноження рідкісних видів тварин).

На Конференції міністрів навколишнього середовища в м. Орхусі розглянута Конвенція про забезпечення доступу до екологічної інформації й участі громадськості в процесі прийняття рішень в області охорони навколишнього середовища.

Конвенція передбачає:

o надання громадськості достатньої інформації про вид і обсяг екологічної інформації, що знаходиться в розпорядженні відповідних державних органів, про основні умови, що визначають можливість надання такої інформації, доступу до неї;

o здійснення таких практичних заходів, як забезпечення доступу громадськості до списків, чи реєстрів архівів; встановлення обов'язку для посадових осіб сприяти громадськості в одержанні доступу до інформації у відповідності з Конвенцією.

Ряд пунктів Конвенції сформульований досить розпливчасто. Стаття - "Доступ до екологічної інформації" - містить масу обмежень, пов'язаних з конфіденційністю комерційної і промислової інформації, з можливістю негативного впливу на міжнародні відносини, національну чи оборонну державну безпеку, отруєння правосуддя, на дотримання права інтелектуальної власності, інтересів третьої сторони. У наданні екологічної інформації може бути відмовлено, якщо державний орган не має запитуваної інформації (хоча такий орган повинний на протязі 30 днів повідомити, до кого варто звернутися) чи якщо прохання є необгрунтованим або сформульованим в занадто загальному вигляді.

На основі загальних положень про розмежування інформації за категоріями доступу діюче українське законодавство регулює доступ до інформації шляхом:

o установлення даних, що можуть бути віднесені до державної таємниці, у тому числі про кількість і технологію виробництва зброї, такти-ко-технічні характеристики і можливості озброєнь і військової техніки, про дислокацію, призначення, захищеність режимних і особливо важливих об'єктів, про їхнє проектування і будівництво, а також про відвід земель, надр і акваторій для цих об'єктів, про дислокацію Збройних сил.

o розміщення на територіях міських і сільських поселень зон військових об'єктів і інших режимних територій, а також спеціальний дозвіл на будівництво об'єктів нерухомості, що складають державну таємницю;

o покладанням на ліцензіата обов'язку внести перелік документації для одержання ліцензії на здійснення проектно-пошукових робіт, пов'язаних з використанням земель, даних про забезпечення дотримання режимних умов, пов'язаних з використанням матеріалів, і про обмеження доступу до даних, що складають державну таємницю;

o обмеження прав власності підприємств, установ, організацій і громадян України на секретну інформацію;

o обмеження доступу до інформації, пов'язаної з використанням атомної енергії, якщо ця інформація містить дані, що складають державну таємницю;

o регулювання порядку користування даними, що складають державну таємницю;

o відмова в державній реєстрації заяви про проведення громадської екологічної експертизи об'єкта, дані про який складають державну, комерційну й іншу таємницю;

o заборона залучати іноземних експертів до державної експертизи тих об'єктів, дані про які складають державну, комерційну і (чи) іншу таємницю;

o закріплення вимог щодо збереження державної таємниці під час організації і проведення державної екологічної експертизи озброєння і військової техніки, військових об'єктів і військової діяльності;

o забезпечення захисту даних, що складають державну таємницю, в області оборони;

o покладання на посадових осіб державної лісової охорони відвідування режимних військових і оборонних об'єктів для перевірки ведення лісового господарства, використання, охорони, захисту і відтворення лісів, розташованих на землях оборони, обов'язку мати крім службового посвідчення, оформлені і видані у встановленому порядку довідку про допуск, розпорядження на виконання завдання і дозвіл на відвідування території об'єкта;

o встановлення особливого порядку організації і проведення державного екологічного контролю на закритих адміністративно-територіальних об'єктах, на режимних і особливо важливих об'єктах збройних сил. Відповідно до наказу Міноборони, погодженим з Мінекології країни, військові частини будь-якої категорії режимності доступні для здійснення державного екологічного контролю.

o недопустимість плати за право на користування надрами у вигляді послуг військового характеру і видачі інформації, що складає державну чи комерційну таємницю користувача;

o ліцензування діяльності з міжнародного інформаційного обміну, метою якого є запобігання незаконного вивозу за межі території країни державних інформаційних ресурсів і державне регулювання діяльності щодо ввозу документованої інформації.

Приведені вище приклади обмеження одержання інформації про стан навколишнього середовища і підприємства як джерела надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру дають певне уявлення про можливі труднощі збору інформації для екоаудита підприємства.

Слід відзначити, що з приводу обмеження доступу до інформації в екологічній сфері існують різні думки навіть на міжнародному рівні.

Крім професійного інтересу щодо особливостей доступу до інформації про стан навколишнього середовища і про характер діяльності того чи іншого підприємства (з позиції оцінки потенційних надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру), важливість зазначеного питання підкреслюється наявністю широкого суспільного інтересу. Для оцінки можливих наслідків обмеження доступу до інформації в екологічній сфері можуть проводитися незалежні експертизи.