Економічний аналіз діяльності підприємства - Савицька Г.В. - 9.6. Аналіз дивідендної політики підприємства

Підходи і показники дивідендної політики. Джерела і варіанти дивідендних виплат. Фактори їхньої зміни.

Дивідендна політика підприємства справляє великий вплив не лише на структуру капіталу, а й на інвестиційну привабливість суб'єкта господарювання. Якщо дивідендні виплати досить високі, то це одна з ознак того, що підприємство працює успішно і в нього вигідно вкладати капітал. Але якщо при цьому незначна частка прибутку спрямовується на оновлення і розширення виробництва, то ситуація може змінитися.

Одним із показників, що характеризують дивідендну політику, е рівень дивідендного виходу, тобто частка прибутку, який спрямовують на виплату дивідендів за звичайними акціями.

Є два різних підходи в теорії дивідендної політики. Перший підхід ґрунтується на залишковому принципі: дивіденди виплачують після того, як вичерпано всі можливості ефективного реінвестування прибутку, що передбачає зростання їх у перспективі. Другий підхід випливає з принципу мінімізації ризику, коли акціонери надають перевагу невисоким дивідендам у поточний момент і високим у перспективі.

Джерелом виплати дивідендів можуть бути чистий прибуток звітного періоду, нерозподілений прибуток минулих років і спеці* альні резервні фонди, створені для виплати дивідендів за привілейованими акціями на випадок, якщо підприємство одержить недостатню суму прибутку або виявиться збитковим. Тому можуть бути випадки, коли дивідендні виплати перевищують суму отриманого прибутку.

Прийняття рішення про розмір дивідендів - не просте завдання. З одного боку, в умовах ринку завжди є можливість для участі в нових інвестиційних проектах з метою одержання додаткового прибутку, а з другого - низькі дивіденди призводять до зниження курсової вартості акцій, яку визначають як відношення суми дивідендів на одну акцію до ринкової норми доходу (до ставки банківського процента), що не бажано для підприємства.

У світовій практиці розроблено різноманітні варіанти дивідендних виплат за звичайними акціями:

o постійного процентного розподілу прибутку;

o фіксованих дивідендних виплат незалежно від доходу;

o виплати гарантованого мінімуму і екстра-дивідендів;

o виплати дивідендів акціями.

Перший варіант передбачає незмінність коефіцієнта дивідендного виходу, однак рівень дивіденду може різко коливатися залежно від обсягу отримуваного прибутку.

Політика фіксованих дивідендних виплат передбачає регулярну виплату незмінюваного розміру дивідендів на одну акцію.

Третій варіант гарантує регулярні фіксовані дивіденди, а в разі успішної діяльності підприємства - екстра-дивіденди.

За четвертим варіантом акціонери одержують додатковий пакет акцій, при цьому загальна величина капіталу не змінюється, а на одну акцію падає. У підсумку акціонери не одержують нічого, крім можливості продати акції за готівку.

На аналізованому підприємстві практикують третій варіант дивідендних виплат. У звітному році вони становлять 48 % від чистого прибутку підприємства. Тому рівень дивіденду на одну акцію залежить не лише від факторів, що формують чистий прибуток, а й від частки дивідендних виплат у його загальній сумі. Акціонерний капітал підприємства становить 10 000 акцій, номінальна вартість кожної акції 1 тис. грн. Розмір дивідендної виплати на одну акцію у звітному році становить 607,2 грв (6072 тис. грн : 10 000). Норма дивіденду (відношення суми дивіденду на одну акцію до її номінальної вартості) становить 60,72 % (607,2 : 1000 ■ 100).

" , Сума дивіденду 100

Курсова вартість акції = -р?-=

Процентна ставка

607,2 100 __л_. =-20-=3036 грн.

Курсова вартість акції, тобто її ринкова (поточна) ціна, вища від облікової (номінальної) ціни в 3 рази.

У процесі аналізу вивчають динаміку дивіденду, курсу акцій, чистого прибутку на одну акцію за кілька років, визначають темпи їхнього зростання або зниження, а потім проводять факторний аналіз зміни їхньої величини.

Сума виплачених дивідендів залежить від зміни кількості випущених акцій і рівня дивіденду на одну акцію, величину якого, у свою чергуі можна деталізувати за факторами, що формують величину чистого прибутку (табл. 9.9).

Крім цих факторів, дивіденди за звичайними акціями залежать ще й від структури цінних паперів, випущених підприємством. Зі збільшенням частки облігацій і привілейованих акцій (більше 50 %) ризик зниження доходу на звичайні акції зростає, і навпаки.

Наприклад, підприємство випустило облігації на суму 10 000 тис. грн з розрахунку 8 % річних і привілейованих акцій на суму 5000 тис. грн при нормі дивіденду 10 %. Якщо прибуток підприємства після виплати податків і процентів за кредити становив 1400 тис. грн, то після виплати процентів за облігаціями - 800тис. грн і дивідендів за привілейованими акціями - 500 тис. грн, а на виплату дивідендів за звичайними акціями залишиться лише 100 тис. грн. При збільшенні прибутку на 10 % для виплати дивідендів за звичайними акціями залишиться 240 тис. грн, тобто в 2,4 раза більше.

Зменшення прибутку на 10 % не лише не дасть змоги виплатити дивіденди за звичайними акціями, а й навіть змусить використати нерозподілений прибуток минулого року або резервні фонди для виплати частини дивідендів за привілейованими акціями. Як бачимо, ця ситуація з високим важелем (з високою часткою привілейованих цінних паперів з фіксованою ставкою доходу)

дуже небезпечна для володільця звичайних акцій. Обережні інвестори зазвичай не ризикують вкладати капітал у підприємства з високим рівнем фінансового левериджу, хоча ці підприємства приваблюють тих людей, які люблять ризикувати.

На завершення розробляють заходи, спрямовані на підвищення дивідендної віддачі акціонерного капіталу. Це здебільшого заходи, що сприяють збільшенню чистого прибутку і рентабельності власного капіталу.