Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - 9.3. Регіональні та галузеві особливості інвестиційної діяльності ТНК

Регіональні особливості інвестиційної діяльності ТНК

0цінки. експертів ЮНКТАД свідчать про те, що наприкінці XX ст. головними одержувачами ПІІ, як і раніше, виступали промислово розвинені країни, на які припадало більше трьох чвертей глобального припливу інвестицій. Приплив ПІІ в країни, що розвиваються, також зростав. У 2000 р. він досяг 240 млрд дол. Однак частка країн, що розвиваються, у світових потоках ПІІ в 2000 р. скорочувалася й знизилася до 19 % проти 41 %-го рівня порівняно з 1994 р. (тут і далі у роботі під час аналізу регіональної спрямованості ШІ використовуються дані ЮНКТАД, які були надруковані у "Докладі про світові інвестиції, 2002 рік: сприяння розвитку зв'язків", "Доповіді про світові інвестиції, 2003 рік: транснаціональні корпорації та конкурентоспроможність експорту", у "Доповіді про світові інвестиції, 2004 рік: переорієнтація на сектор послуг" та у "Доповіді про світові інвестиції, 2005 рік: транснаціональні корпорації й інтернаціоналізація НДДКР" (табл. 9.10).

Таблиця 9.10

Регіональний розподіл прямих іноземних інвестицій у 1997-2004р. млрд дол.

У 2000 р. частка корпорацій Європейського Союзу, Сполучених Штатів і Японії становила 71% відсоток за показником ввезення і 82% за показником вивезення ПІІ. При цьому серед промислово розвинутих країн ТНК ЄС зміцнили свої позиції і як одержувача, і як джерела ПІІ. Рекордні показники припливу інвестицій у 2000 р. (617 млрд дол.), на думку експертів ЮНКТАД, були досягнуті завдяки подальшому прогресу в регіональній інтеграції, а головними партнерами корпорацій ЄС за межами регіону залишаються компанії Сполучених Штатів та інших європейських країн.

Наприкінці 90-х років ТНК Великої Британії були найбільшим джерелом інвестицій в усьому світі. Сполучені Штати зберегли за собою місце провідного одержувача ПІІ у світі: приплив інвестицій до їхньої економіки досяг 281 млрд дол. Вивізезення інвестицій скоротилося на 2% - до 139 млрд дол.

Завдяки укладанню великих угод щодо злиття і поглинання з європейськими ТНК і корпорацій США істотно зросли показники вивезення і ввезення ПІІ також і з Канади.

Наприкінці століття серед країн, що розвиваються, в тенденціях руху ШІ існувала глибока диференціація. В Африці, на відміну від більшості інших регіонів світу, приплив інвестицій у 2000 р. скоротився (вперше із середини 90-х років) з 10,5 млрд до 9,1 млрд дол.

Це скорочення призвело до того, що частка Африки в сукупних потоках ПІІ упала нижче одного відсотка. Це відбулося головним чином через дві країни: Південну Африку та Анголу. У першій з названих країн уповільнення зростання ШІ було зумовлено зменшенням вартості приватизованої державної власності, що призвело до загального зменшення кількості міжнародних угод по злиттю і поглинанню, а в другій відбулося скорочення припливу інвестицій у нафтову промисловість.

Після збільшення втричі у другій половині 90-х років приплив ПІІ транснаціональних корпорацій у країни Латинської Америки і Карибського басейну в 2000 р. також скоротився (на 22%, до 86 млрд дол.). Згідно з оцінками експертів ООН, це можна вважати, перш за все, виправленням дещо аномального сплеску зростання інвестицій у 1999 p., коли на показник припливу ШІ в регіоні значною мірою вплинули три великі угоди по транскордонному придбанню ТНК латиноамериканських фірм [205].

У 2000 р. здійснення приватизаційних заходів дещо сповільнилося, але в багатьох регіонах вони все ж продовжують відігравати роль важливого фактора в залученні інвестицій ТНК. При цьому в галузевій структурі Швденна Америка залучала ШІ головним чином у сферу послуг і у видобувну промисловість, а Мексика продовжувала залучати найбільшу частку інвестицій в обробну промисловість, а також у банківський сектор.

Приплив іноземних інвестицій транснаціональних корпорацій у країни, що розвиваються, в Азії в 2000 р. досяг рекордного рівня - 143 млрд дол. Найбільший приріст відбувся в Східній Азії, а приплив інвестицій до Південно-Східної Азії залишався на порівняно низькому рівні. Частка цього регіону в сукупному припливі ПІІ в азійські країни, що розвиваються, продовжувала скорочуватися і досягла в 2000 р. 10% порівняно з більше ніж 30% в середині 90-х років. Однак зменшення частки припливу інвестицій до Південно-Східної Азії не є ознакою зниження її важливості для ТНК, які, завдяки активній інвестиційній діяльності у минулому, вже мають потужні виробничі активи в регіоні.

Останні роки XX ст. характеризувалися стабільним збільшенням припливу інвестицій ТНК у країни Центральної і Східної Європи (27 млрд дол. у 2000 p.). Ключову роль у порівняно великому припливі ПІІ до регіону зіграла масова приватизація державної власності (в деяких з цих країн, наприклад в Угорщині, приватизаційний процес взагалі в основному вже завершився). Щодо країн СНД, то в них, на думку експертів ООН, великомасштабні приватизаційні заходи за участю іноземних інвесторів наприкінці 90-х років практично ще не почалися [205].

На початку XXI ст. обсяги прямих іноземних інвестицій ТНК суттєво зменшились. При цьому основне скорочення залучених ПІІ припало на промислово розвинуті країни - 59% у 2001 р.; для країн, що розвиваються, спад становив 14%, а для країн Центральної і Східної Європи приплив ШІ в цілому залишився стабільним. У 2001 р. приплив ПН в усьому світі склав 735 млрд дол., з яких 503 млрд дол. було спрямовано в розвинуті країни, 205 млрд - у країни, що розвиваються, а інші 27 млрд дол.- у центрально-східні європейські країни з перехідною економікою. Частки країн, що розвиваються, і країн ЦСЄ в глобальному припливі ПП у 2001 р. досягли відповідно 28 і 4%. У 1999-2000 pp. відповідні показники становили 18 і 2%.

На початку XXI, як і протягом останніх десятиліть XX ст., ставлення ТНК до найменше розвинутих країн, у яких немає значних запасів природних копалин, не змінилося. Так, найменше розвинутих країн залишаються непривабливими для інвестицій ТНК: на них припадає лише 2% усіх ПІІ, що надходять у країни, що розвиваються, або 0,5% глобальної суми увезених ПП. Цей факт підтверджує тезу про те, шо на сучасному етапі розвитку міжнародної конкуренції наявність тільки фактора дешевої робочої сили ніяк не впливає на пріоритети в інвестиційній політиці ТНК.

При цьому потоки інвестицій у країни, що розвиваються, і країни ЦСЄ розподіляються нерівномірно. Так, у 2001 р. на п'ять найбільших одержувачів припадало 62% сукупного припливу інвестицій у країни, що розвиваються, а відповідний показник для країн ЦСЄ становив 74%. У десятці країн, які в 2001 р. були лідерами за абсолютним приростом інвестицій ТНК, вісім є країнами, що розвиваються.

З іншого боку, з десяти країн, у яких відбулося найбільш різке скорочення припливу ПІІ, вісім країн були промислово розвинутими; найбільш значне зменшення обсягів залучених інвестицій ТНК було зареєстровано в Бельгії і Люксембурзі, Сполучених Штатах і Німеччині.

У 2001 р. тенденції в потоках ПІІ значно варіювалися між регіонами. США, незважаючи на економічний спад і події 11 вересня, зберегли свої позиції найбільшого одержувача ПІІ, однак приплив їх скоротився більше ніж удвічі - до 124 млрд дол. При цьому країна відновила свої позиції найбільшого інвестора в світі, хоча вивезення інвестицій, що становило 114 млрд дол. у 2001 р, зменшилося на 30% порівняно з 2000 р.

Основними партнерами як у ввезенні, так і у вивезенні ПІІ для США залишаються країни Європейського Союзу; разом з тим зросло значення НАФТА як країн розміщення іноземних інвестицій американських ТНК. Однак збільшення обсягів американських ПІІ до країн НАФТА насамперед пов'язано з великою за вартістю угодою щодо придбання мексиканського банку "Банамекс" американською корпорацією "Сітігруп" [206].

Що стосується ввезення ПІІ, то головним способом проникнення на ринок залишалися трансграничні злиття та поглинання, найбільшим з яких у світі в 2001 р. стало придбання компанії "ВойсСтрім вайрелесс кори" транснаціональною корпорацією "Дойче телеком" за 29,4 млрд дол. [206].

Ввезення і вивезення інвестицій із Європейського Союзу в 2001 р. скоротилися приблизно на 60% - відповідно до 323 млрд і 365 млрд дол. Це було зумовлено головним чином скороченням потоків ПІІ, пов'язаними із операціями по злиттю і поглинанню. Серед країн ЄС найбільше скоротився приплив інвестицій у Велика Британію (лідера за обсягами залучених інвестицій у Європі) і в Німеччину, тоді як їхній приплив у Францію, Грецію і Італію збільшився.

Скорочення обсягу вивезених ПІІ охопило майже всі країни ЄС, за винятком Ірландії, Італії і Португалії. Як і останні роки XX ст., вивезення іноземних інвестицій європейськими ТНК у 2001 p., було пов'язано головним чином, з операціями по злиттю і поглинанню. При цьому частка внутрішньорегіональних потоків у загальних обсягах ПІІ в ЄС збільшилася.

Найбільшим міжнародним інвестором регіону стала Франція, за якою йдуть Бельгія і Люксембург. Активна участь Люксембургу в русі прямих іноземних інвестицій пояснюється, насамперед, податковим законодавством країни, за яким податкові ставки, зокрема податок на прибуток підприємств, досить низькі. У результаті створювання іноземних філій у Люксембурзі, які потім інвестують кошти за кордон, є досить вигідною операцією, бо вона дозволяє ТНК значно зменшити податкові відрахування на прибуток від іноземної діяльності.

У 2001 р. спостерігалося значне скорочення ПІІ, спрямованих до зони євро - 110 млрд дол. (у 2000 р. відповідний показник дорівнював 378,55 млрд дол.). У зв'язку з цим зона євро в 2001, як у 1998 і 1999 p., знову перетворилась на донора ПІІ: вивезення ПІІ перевищило їх ввезення на 93,5 млрд дол. У 1998 р. сальдо ПІІ становило -93,5 млрд дол., у 1999 р.-124,9 млрд, а у 2000 р. цей показник був позитивним - 27,3 млрд дол. [206].

У 2001 p. спостерігалося збільшення вивезення П11 японськими ТНК. Однак у зв'язку з тривалою економічною рецесією внутрішні інвестиції, а також обсяг увезених до Японії ПІІ скоротився. При цьому прогнози щодо можливого поліпшення стану японської економіки, враховуючи ймовірне падіння курсу долара відносно провідних світових валют, не є оптимістичні.

Приплив та вивезення ПІІ з Австралії і Нової Зеландії - країн, що мають більш тісні економічні зв'язки з азійськім регіоном, - виявилися менше залежними від подій в економіці США, ніж діяльність ТНК в Канаді, приплив інвестицій до якої скоротився на 60%.

Приплив ПІІ до країн, що розвиваються, в 2001 р. зменшився до 205 млрд дол. При цьому найменші обсяги іноземних інвестицій, як і наприкінці XX ст., були спрямовані до Африки - 17 млрд дол. Цей показник майже удвічі перевищує приплив інвестицій до Африки в 2000 р. Однак це збільшення обумовлено головним чином декількома великими інвестиційними проектами в Південній Африці і Марокко та їхнім відображенням у статистиці ПІІ. Приплив інвестицій до інших африканських країн у 2001 р. залишався на тому самому рівні, шо і в 2000 р. [206].

Приплив ПІІ в країни, шо розвиваються, Азійсько-Тихоокеанського регіону скоротився в 2001 р. до 102 млрд дол. Це скорочення було зумовлено в основному більше ніж 60-відсотковим зменшенням припливу інвестицій у Гонконг і Китай. Таким чином, якщо не враховувати показники Гонконгу і Китаю, то приплив інвестицій до регіону в 2001 р. був на тому самому рівні, що й наприкінці XX ст.

Разом з тим аналіз показує, що зменшення припливу іноземних інвестицій до Китаю не пов'язане із загальним погіршенням стану національної економіки чи зміною ставлення ТНК до країни, а, зумовлено насамперед специфікою статистичних підрахунків та випадковим коливанням інвестиційної активності ТНК. У зв'язку з цим у 2002 р. слід очікувати значного збільшення кількісних показників стосовно іноземних інвестицій, залучених в економіку Китаю.

На відміну від Північно-Східної та Південно-Східної Азії, де спостерігалася стагнація у припливі капіталовкладень, надходження іноземних інвестицій до Південної і Центральної Азії значно збільшилось (відповідно на 32 і 88%). У зв'язку з цим частка азійського регіону у світовому припливі іноземних інвестицій ТНК зросла у 2001 р. до майже 14%.

Приплив ПІІ до країн Латинської Америки і Карибського басейну скорочувався другий рік поспіль, головним чином унаслідок значного падіння обсягів увезених ПІІ до Аргентини та Бразилії. Зменшення інвестицій, залучених до Бразилії, було зумовлено двома основними чинниками: практично повним завершенням приватизаційного процесу та побоюваннями інвесторів щодо негативного впливу аргентинської кризи на стійкість бразильської валютно-фінансової системи.

Тим часом Мексика завдяки придбанню банку "Банамекс" американською корпорацією "Сітігруп" перетворилася на найбільшого регіонального одержувача інвестицій [206].

Приплив ПН до країн ЦСЄ (27 млрд дол.) і відтік інвестицій з цього регіону (4 млрд дол.) залишалися на тому самому рівні, що й у 2000 р. При цьому приплив ПІІ збільшився у 14 з 19 країн регіону, а частка регіону в світових обсягах увезених ШІ у 2001 р. зросла до 3,7% . Серед країн Центральної і Східної Європи найбільші обсяги ПІІ були залучені до Польщі, Чехії, Росії, Угорщини і Словаччини (більше трьох чвертей сукупного припливу інвестицій у регіон).

На початку XX ст. серед країн ЦСЄ найбільшим донором іноземних капіталовкладень залишалася Росія, на яку припадає три чверті вивезених ПІІ з регіону. При цьому останнімами роки Росія також залишається єдиною країною з перехідною економікою, для якої обсяг вивезених ПІІ перевищує відповідний показник для іноземних капіталовкладень, залучених у національну економіку.

Проаналізуємо регіональні тенденції руху іноземних інвестицій ТНК в середині першого десятилітгя XXI ст. Так, у 2003 р. глобальний приплив прямих іноземних інвестицій продовжував скорочуватися і становив 560 млрд дол. І в даному випадку поштовхом стало падіння припливу ПІІ в розвинуті країни: цей показник становив 367 млрд дол., шо на 25% менше порівнянно з 2002 р. Особливо різким було скорочення припливу ПІІ в Сполучені Штати Америки (на 53%) до 30 млрд дол.- найнижчого рівня за останні 12 років. Приплив ПІІ в країни Центральної і Східної Європи (ЦСЄ) також упав з 31 млрд до 21 млрд дол.

Відбиваючи збільшення прибутків, обсяг реінвестованих доходів - один із трьох компонентів потоків ПІІ - почав знову зростати вже в 2003 p., досягти рекордно високого рівня. На початок 2004 р. у світовій економіці діяло щонайменше 61 000 ТНК, іноземних філій яких перевищувала 900 000, а загальний обсяг здійснених ПП становий приблизно 7 трлн дол.

Концентрація міжнародного виробництва залишається досить високою: у 2002 р. на частку 100 найбільших ТНК, що становлять 0,2% загального числа ТНК у світі, приходи лося 14% світових продажів іноземних філій, 12% їхніх активів і 13% їхніх працівників. Після деякого періоду стагнації зростання активів, продажів і чисельності працівників цих ТНК відновилося в 2002 р.

Підйом не означає, шо всі країни реалізують свій потенціал у сфері ПП. Наприклад, згідно з аналізом ЮНКТАД, індекс реальної динаміки у сфері ввезення ПІІ - показник привабливості тієї або іншої країни для ШІ, указує на те, що такі країни, як Чеська Республіка, Гонконг (Китай) і Ірландія, продовжували залучати значні інвестиції навіть у період спаду. Навпаки, такі країни, як Таїланд, Південна Африка і Японія, поки ше не повністю реалізували свій потенціал по залученню ПІІ.

У 2003 р. найбільші ШІ були вивезені ТНК із розвинутих країн. Разом з тим інвестиційний потенціал країн, що розвиваються, постійно підвищується. Так, їхня частка в глобальних потоках ПІІ збільшилася з менш ніж 6% у середині 1980-х років до майже 11% у другій половині 1990-х років, а потім скоротилася до 7% у 2001-2003 р. (при середньорічному показнику на рівні 46 млрд дол.).

У 2003 р. на них припадала приблизно /ю частина глобального сумарного обсягу вивезених ПІІ, що склало 859 млрд дол. після збільшення цього показника в 2003 р. на 8%. За показником іноземних інвестицій у відсотках віл валових вкладень в основний капітал країн, що розвиваються, випереджають ТНК таких держав як Сингапур (36% у 2001-2003 pp.), Чилі (7) і Малайзія (5) порівняно зі Сполученими Штатами (7), Німеччиною (4) і Японією (3%).

Цілком можливо, що транснаціоналізація найбільших 50-ти ТНК із країн, шо розвиваються, відбувається швидше, ніж транснаціоналізація аналогічних компаній розвинутих країн. Провідне положення серед них займають ТНК з азійських країн, шо розвиваються.

За період 2001-2003 pp. відтік ПІІ з цього регіону становив у середньому 37 млрд дол. на рік (шо майже відповідає середньорічним обсягам світових потоків ПН в першій половині 1980-х років) або дорівнює майже 80% загального відтоку ПІІ з країн, що розвиваються. На частку країн Латинської Америки і Карибського басейну приходиться ще 10 млрд дол., у той час як відтік ПІІ з Африки набагато менш вагомий і в основному походить з Південної Африки. Значна частина інвестиційних потоків із країн, шо розвиваються, йде в інші країни, що розвиваю і ься.

Так, у країнах, шо розвиваються, Азії на їхню частку приходиться приблизно 40% загального припливу капіталу. Крім того, потоки ПІІ між країнами, шо розвиваються, ростуть швидше порівняно з потоками між розвинутими і країнами, шо розвиваються. Незважаючи на зростання ПІІ з країн, що розвиваються, на частку розвинутих країн як і раніше, припадає понад 90% усіх вивезених ПІІ.

Розрахований ЮНКТАД індекс реальної динаміки вивезення ПІІ, уперше представлений у "Доповіді про світові інвестиції, 2004 рік: переорієнтація на сектор послуг", показує розходження між країнами за цим показником.

За цим показником (він розраховується як відношення частки тієї або іншої країни у світових вивезених ПІІ до її частки у світовому ВВП) на першому місці знаходяться Бельгія і Люксембург (завдяки "перевалці" ПІІ), Панама і Сингапур.

Приплив ПІІ в Африку збільшився на 28%, склавши 15 млрд дол. у 2003 p., однак не досяг свого рекордного значення в розмірі 20 млрд дол., зафіксованого в 2001 р. У 36 країнах відзначалося зростання припливу ПІІ, а в 17 - скорочення. В основному підйом був зумовлений інвестиціями в сектор природних ресурсів і пожвавленням у сфері трансграничних зливань та поглинання, в тому числі в результаті приватизації [207].

Зростає обсяг ПІІ в сектор послуг, особливо в сферу телекомунікацій, виробництво електроенергії і роздрібну торгівлю. Так, у Південній Африці ШІ в сферу телекомунікацій і інформаційні технології перевищили обсяг інвестицій у гірничодобувну промисловість.

Удосконалення механізмів регулювання сприяє припливу ПІІ до африканських країн. У 2003 р. в ряді цих країн була проведена подальша лібералізація режимів регулювання ПІІ, а деякі з них відновили здійснення програм приватизації. Кілька країн уклали угоди про вільну торгівлю або просунулися вперед на шляху до їх реалізації.

Стрибок зростання обсягів ввезених ПІІ у регіон Азії і Тихого океану, 14% у 2003 p., або до 107 млрд дол. був викликаний енергійним зростанням економіки в провідних країнах, поліпшенням умов для інвестування і регіональною інтеграцією, що сприяє внутрішньореїзональним вкладенням і розширенню виробничих мереж ТНК.

Обсяг потоків у Південно-Східну Азію збільшився на 27% і досяг 19 млрд дол. Південна Азія одержала лише 6 млрд дол., незважаючи на 34%-ве збільшення. Потоки ПП в багатий на природні ресурси регіон Центральної Азії збільшилися з 4,5 млрд дол. у 2002 р. до 6,1 млрд дол., а в Західну Азію - з 3,6 млрд до 4,1 млрд дол. Приплив в острівні держави Тихого океану залишався невеликим (на рівні 0,2 млрд дол.) незважаючи на помітне збільшення ввезення ПН в Папуа-Нову Гвінею.

Сумарний обсяг ПН в сектор послуг зріс із 43% від загального регіонального сумарного обсягу ввезених ПІІ в 1995 р. до 50% у 2002 р., у той час як у секторі обробної промисловості цей показник упав до 44% [207].

У сировинному секторі головними об'єктами ШІ були нафтова і газова галузі. Якщо в Китаї основна частина ШІ йшла в обробну промисловість, в інших країнах у загальному припливі ПІІ як в абсолютному, так і у відносному вираженні зросла частка сфери послуг. Особливо це стосується нових індустріальних країн і субрегіону АСЕАН. Цьому сприяли такі регіональні угоди про співробітництво, як Рамкова угода АСЕАН по торгівлі послугами.

Що стосується національної політики, то країни Азії і Тихоокеанського регіону продовжували курс, спрямований на лібералізацію своєї політики у сфері ПІІ і створення більш сприятливих умов для інвестування. Більшість країн уже уклали Двосторонні інвестиційні договори зі своїми основними інвестиційними партнерами.

У 2003 р. вже четвертий рік підряд продовжувалося скорочення потоків ГШ в країни Латинської Америки і Карибського басейну (ЛАК), що зменшилися на 3%, склавши 50 млрд дол. Це найнижчий річний показник припливу ПІІ з 1995 р. З 40 країн у 19 приплив ПІІ скоротився. Зокрема, спад був відзначений у Бразилії і Мексиці, - найбільших одержувачів ПІІ в регіоні.

В умовах уповільнення темпів приватизації, млявого пожвавлення економіки в країнах Європейського Союзу, який, крім Сполучених Штатів Америки, г головним джерелом ПІІ для даного регіону, і економічного спаду або низьких темпів зростання н ряді країн регіону після аргентинської кризи скорочення ПІІ сильно вдарило по ЛАК.

Очевидний спад у галузі складання іноземних комплектуючих збільшив побоювання стосовно того, шо Мексика, можливо, втрачає свою привабливість для ПІІ. У ряді менших щодо розвитку економіки країн, таких як Венесуела і Чилі, в 2003 р. відзначалося зростання, причому Чилі компенсувала свої втрати за попередній рік. У результаті частка цього регіону в загальному обсязі ввезення ПІІ в країни, що розвиваються, повернулася до рівнів, які існували до останнього буму ПІІ.

У 2003 р. відтік ПІІ з ЛАК збільшився до 11 млрд дол. З огляду на прогнозовану тенденцію збільшення темпів економічного зростання в ЛАК, існують оптимістичні настрої щодо наступного відновлення рівня припливу ПІІ. Ряд країн приділяють більшу увагу заходам, спрямованим на подальшу лібералізацію своїх режимів ПІІ і спрощення адміністративних процедур в інтересах інвесторів [207].

Несподіване падіння обсягу потоків ПП в 2003 р. в Цеп гральну і Східну Європу з 31 по 21 млрд дол. пояснюється головним чином скороченням їхнього припливу в Чеську Республіку і Словаччину - дві провідні країни-одержувачі в цьому регіоні. У цілому обсяг припливу зріс у десятьох країнах і зменшився в дев'ятьох. Приплив ПІІ в Російську Федерацію також знизився з 3,5 млрд до 1 млрд дол.

Навпаки, відтік ПІІ з ЦСЄ збільшився з 5 млрд до 7 млрд дол., причому 60% цього показника припадає на частку Російської Федерації. У п'ятірці перших з 25 найбільших ТНК цього регіону в 2002 р. чотири були російськими компаніями. В основі інвестиційної діяльності російських транснаціональних корпорацій лежить прагнення закріпитися на ринку розширеного ЄС, а також бажання контролювати свої виробничо-збутові мережі на глобальному рівні.

ТНК з інших країн ЦСЄ прагнуть підвищити свою конкурентоспроможність, націлюючи свої інвестиції на країни ЦСЄ з нижчим рівнем доходів або в країни, що розвиваються. Вступ восьми країн ЦСЄ (Угорщини, Латвії, Литви, Польщі, Словаччини, Словенії, Чеської Республіки, Естонії*) у ЄС не тільки не привів до відволікання потоків ПІІ від давніх членів ЄС, а, навпаки, фактично скоротив приплив ПІІ в ці нові країни-члени з 23 млрд дол. у 2002 р. до 11 млрд дол. у 2003 р. [208].

У рамках зусиль, шо починаються, по підвищенню своєї привабливості для інвесторів (вітчизняних і іноземних) кілька нових членів ЄС знизили свої податки на компанії до рівнів, порівнянних з існуючими в таких країнах, як Ірландія. Однак порівняно низька заробітна плата і низькі ставки податку на компанії разом з доступом до субсидій ЄС (що доповнюється сприятливими інвестиційними умовами, наявністю висококваліфікованої робочої сили і вільним доступом на інші ринки ЄС) роблять країни, шо приєдналися, все ж привабливими об'єктами для ПІІ як з інших країн ЄС, так і з третіх країн.

У 2004 р., на відміну від попередніх трьох років, у світовій економіці спостерігалося зростання обсягів прямих іноземних інвестицій транснаціональних корпорацій. 1 це зростання було зумовлено, насамперед, суттєвим збільшенням залучених інвестицій до країн, шо розвиваються.

Порівняно з 2003 р. світовий приплив ПІІ у 2004 р. збільшився на 2% і досяг 648 млрд дол. Потоки ПІІ в країни, шо розвиваються, зросли на 40%, до 233 млрд дол., у той час як приплив ПІІ в розвинуті країни в цілому зменшився на 14%. У результаті частка країн, що розвиваються, у глобальному припливі ПІІ досягла 36% - рекордного після 1997 р. рівня. Роль найбільшого одержувача ПІІ зберегли за собою Сполучені Штати, за якими йдуть Велика Британія і Китай.

Особливо бурхливе зростання потоків ПІІ в країни, що розвиваються, в 2004 р. пояснюється багатьма факторами. Зокрема, загострення конкуренції в багатьох галузях змушує ТНК шукати нові шляхи підвищення своєї конкурентоспроможності. Деякі з можливостей полягають у розширенні діяльності у швидко зростаючих країнах з ринками, що формуються, в інтересах нарощування обсягу продажу, а також у раціоналізації вщэобництва, для того щоб використовувати ефект масштабу і знижувати витрати виробництва.

Високі ціни на багато сировинних товарів є додатковим стимулом для розміщення ПІІ в тих країнах, які багаті такими природними ресурсами, як нафта і корисні копалини.

Збільшення припливу ПІІ в деякі розвинуті і країни, що розвиваються, в 2004 р. було також пов'язано з активізацією трансграничних злиттів і поглинань. У 2004 р. ГШ в нові проекти продовжували зростати третій рік поспіль. За умови продовження економічного зростання перспективи подальшого збільшення глобальних потоків ШІ в 2005 р. виглядають багатообіцяючими.

Відтік ПІІ в 2004 р. зріс на 18% - до 730 млрд дол. Цей приріст в основному приходиться на компанії розвинутих країн (637 млрд дол.). Дійсно, майже половина усіх вивезених ПІІ походять із трьох джерел: Сполучених Штатів, Великої Британії і Люксембургу. Група розвинутих країн залишається великим чистим експортером капіталу у вигляді ПП: чистий відтік перевищив чистий приплив на 260 млрд доларів.

На відміну від Європейського союзу, вивезення ШІ з якого знизився на 25% —до 280 млрд дол. (найнижчий показник за сім років), більшість інших розвинутих країн збільшили свої інвестиції за кордон. Вивіз інвестицій зі Сполучених Штатів зросло більше ніж на 90% і досягло рекордного рівня в 229 млрд дол.

Сумарний обсяг накопичених ПІІ в 2004 р. оцінювався в 9 трлн дол. Ця цифра пов'язана з діяльністю приблизно 70 000 транснаціональних корпорацій і їхніх 690 000 іноземних філій, загальний обсяг продаж яких досягає майже 19 трлн дол. [208].

Однак темпи інтернаціоналізації діяльності 100 найбільших ТНК дещо знижуються. Хоча в 2003 р. їхній обсяг продаж, чисельність зайнятих і розмір активів за кордоном в абсолютному вираженні зросли, відносна значимість цих показників трохи знизилася в умовах активізації діяльності в країнах базування.

При цьому японські й американські ТНК, як правило, не настільки транснаціональні, як їхні європейські аналоги. 50 провідних ТНК із країн, що розвиваються, які мають досвід зовнішньої експансії, що не настільки багатий, ще менш транснаціональні, однак розрив між ТНК із розвинутих країн і країн, що розвиваються, за цим показником поступово знижується.

Міжнародні інвестиції в послуги, особливо фінансові, продовжували стабільно зростати, складаючи основну частку ПІІ. У 2004 р. на сектор послуг припадало майже 63% сумарної вартості трансграничних зливань та поглинань (ТЗП), причому третина вартості ТЗП у цьому секторі припадала на фінансові послуги.

Провідні ТНК займають ведучі позиції на світових фінансових ринках з погляду не тільки сукупних активів, але і кількості країн, в яких вони працюють. На фінансові ТНК із Франції, Німеччини, Японії, Великої Британії і Сполучених Штатів у 2003 р. припадало 74% сумарних активів 50 провідних фінансових ТНК.

Низькі відсоткові ставки, зростання прибутків і підвищення цін на активи, особливо в розвинутих країнах, сприяли активізації процесу зливань та поглинань, у тому числі ЗіП; вартість таких операцій збільшилася на 28% і досягла 381 млрд дол. Подібні операції відіграли важливу роль у процесі структурної перебудови і консолідації багатьох галузей, особливо в розвинутих країнах.

У країнах, що розвиваються, на трансграничні зливання та поглинання припадала більш скромна частка ПІІ, хоча фірми з цих країн усе частіше беруть участь у подібних угодах. Зростання потоків ПІІ в країни, що розвиваються, було головним чином пов'язано з фінансуванням нових проектів, особливо в Азії. У 2004 р. приблизно половина всіх проектів по створенню нових (і розширенню вже діючих) підприємств у країнах, що розвиваються, були зареєстровані в Китаї й Індії.

Серед трьох основних форм ПІІ у світі переважають інвестиції в акціонерний капітал. У минулому десятилітті на частку такої форми фінансування припадало майже дві третини сумарних потоків ШІ. Частка інших двох форм ШІ - внутрішньо фірмових позик і реінвестування доходів - у середньому становила відповідно 23 і 12%.

Співвідношення цих двох форм фінансування коливається залежно від щорічних змін у політиці репатріації прибутків і дивідендів або від необхідності погашення кредитів. Помітні розходження в характері фінансування ГІН існують і між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. При цьому в країнах, що розвиваються, реінвесту-вання прибутків незмінно відіграє важливішу роль.

Більшість країн продовжує запроваджувати зміни до законодавства і норм регулювання з метою поліпшення інвестиційного клімату. Так, з 271 змін до режиму ПП, що були внесені в 2004 р., у 235 випадках йшлося про відкриття нових сфер для ГШ і про нові методи стимулювання надходжень іноземного капіталу. Крім того, понад 20 країн у своєму прагненні залучати більші обсяги ПІІ знизили ставки оподатковування доходів ТНК. У той же часу країнах Латинської Америки й Африки мали місце політичні зміни щодо впровадження більш жорсткого режиму регулювання іноземних інвестицій, особливо в сфері природних ресурсів.

На міжнародному рівні кількість двосторонніх інвестиційних договорів досягла в 2004 р. 2 392, причому більшість таких договорів країни, що розвиваються, укладали між собою. На регіональному і глобальному рівнях були укладені й нові міжнародні інвестиційні угоди, що можуть сприяти підвищенню відкритості економіки країн перед ПІІ.

Зростання глобальних потоків ПИ у 2004 р. характеризувалося значними розходженнями між країнами і регіонами. Так, серед країн, що розвиваються, Азія й Океанія залишалися основним регіоном розміщення ШІ. Цьому регіону вдалося залучити ПП на суму 148 млрд дол., тобто на 46 млрд дол. більше, ніж у 2003 р. Такий приріст став рекордним за всю історію. Потоки ШІ в Східну Азію зросли на 46% і досягли 105 млрд дол., головним чином завдяки помітному збільшенню припливу інвестицій ТНК у Гонконг (Китай).

ШІ у Південно-Східну Азію зросли на 48% до 26 млрд дол., а в Південну Азію, де лідируюче положення займає Індія, - на 30% (до 7 млрд дол.). Потоки ШІ в Західну Азію зросли ще більше - з 6,5 млрд до 9,8 млрд дол.; більше половини цих інвестицій було спрямовано до Саудівської Аравії, Сирійської Арабській Республіці і Туреччини. Найбільшим одержувачем ПІІ серед країн, що розвиваються, залишається Китай, якому вдалося залучити 61 млрд дол. [208].

Азія і Океанія також стають важливим джерелом ПІІ. У 2004 р. вивезення ШІ з регіону збільшилося в чотири рази і досягло 69 млрд дол., головним чином завдяки суттєвому зростанню обсягів ПІІ, вивезених з Гонконгу, а також нарощуванню інвестицій ТНК з інших районів Східної і Південно-Східної Азії.

Більша частина цих інвестицій внутрішньо регіональні, тобто, перетікали в основному між країнами Східної і Південно-Східної Азії. У той же час збільшуються і міжрегіональні інвестиції з азіатських країн. Наприклад, одним з основних каталізаторів вивезення ШІ з Китаю став зростаючий попит цієї країни на природні ресурси, що спонукає до здійснення Китаєм великих інвестиційних проектів у Латинській Америці.

Індійські ТНК також інвестують великі капітали в розробку корисних ресурсів в інших регіонах, насамперед в африканських країнах і в Російській Федерації. Зростають і азійські інвестиції в розвинуті країни.

Різні політичні зміни, що відбуваються в країнах Азії й Океанії, також поліпшують інвестиційні можливості ТНК. Наприклад, Асоціація держав Південно-Східної

Азії і Китай підписали угоду про створення до 2010 р. зони вільної торгівлі, а ряд азійських країн уклали угоди про створення зони вільної торгівлі із Сполученими Штатами.

Після чотирьох років безперервного зниження потоки ПІІ до Латинської Америки і Карибського басейну в 2004 р. відчутно зросли і досяглії 68 млрд дол. Це на 44% вище від рівня 2003 р. Цьому сприяли економічний підйом у регіоні, прискорення темпів зростання світової економіки і підвищення цін на сировинні товари. Найбільшими одержувачами інвестицій ТНК стали Бразилія і Мексика, приплив інвестицій до яких становив відповідно 18 і 17 млрд доларів.

Разом з Чилі й Аргентиною вони залучили дві третини сумарних потоків ПІІ до регіону в 2004 р. Проте збільшення припливу ПІІ торкнулося не всіх країн Латинської Америки. Помітно зменшилися потоки інвестицій ТНК у Болівію і Венесуелу, головним чином через невизначеності із законодавчим забезпеченням роботи нафтової і газової промисловості. Зменшення ПІІ в Еквадор зумовлено завершенням будівництва трубопроводу.

Деякі країни запровадили зміни у своє законодавство і податковий режим, для того щоб збільшити частку держави в доходах від експлуатації не поновлюваних природних ресурсів. У той же час немає підстав вважати, що ці зміни дійсно відіб'ються на діяльності філій ТНК. Так, у 2004 р. у зазначених країнах продовжувалася успішна реалізація багатьох інвестиційних проектів транснаціональних корпорацій.

Разом з тим змін зазнала галузева структура потоків ПІІ в окремі країни Латинської Америки і Карибського басейну. У 2004 р. в деяких країнах регіону видобувні і переробні галузі з погляду розміщення ПІІ стали більш популярними, ніж сфера послуг. Так, ПІІ в обробній галузі перевищили інвестиції в сектор послуг в Аргентині, Бразилії і Мексиці. В умовах зростання попиту в Сполучених Штатах після трирічного спаду ШІ в складальні виробництва в Мексиці виросли на 26%.

Завершення більшості приватизаційних програм поряд з фінансовими труднощами, які відчувають іноземні ТНК після недавньої фінансової кризи і економічної стагнації в ряді країн, знизило привабливість латиноамериканського сектора послуг для ПІІ. Компанії цього сектора найбільше постраждали від наслідків економічної кризи, зіштовхнувшись із серйозними проблемами щодо погашення своєї великої валютної заборгованості.

Разом з тим у країнах Центральної Америки та Карибського басейну нова хвиля приватизації перетворила сферу послуг на найбільшого одержувача ШІ. Завдяки високим цінам на нафту і корисні копалини основні ПІІ в Андському співтоваристві, як і раніше, спрямовуються в гірничовидобувний сектор.

Приплив ПІІ в Африку, що склав 18 млрд дол., залишався майже на такому самому рівні, як і в 2003 р. Особливо помітним був приплив ПІІ в розробку природни