Культурологія - Шейко В.М. - 5.3. Середньовічні уявлення про спрямований характер культурної еволюції як антитеза міфологічному циклізму

Грецька свідомість демонструвала прихильність ідеї чіткої впорядкованості навколишнього світу, універсального характеру космічного закону, божественного розуму - Логосу, що пронизує й регулює Всесвіт. Картина світу була для греків цілісною, кінцевою, замкненою, наочно доступною для огляду, урівноваженою. Зв'язок дрібного сущого й світової гармонії мислився тісним і нерозривним. Міфологічний час був циклічним і виявляв себе в ритуалі. У ньому виражалася єдність людини з космосом, у ньому проходило життя, і час цей нерухомий, він завжди тотожний собі. Рух часу яскраво відображений Гесіодом у його поемі "Труди і дні", де показаний спадний рух людства. Водночас було б помилкою оцінювати періодизацію розвитку культури, яку ми знаходимо в поемі "Труди і дні", як односпрямовано-лінійну. Потрібно вбачати в ній ідею коловороту, циклізму, адже це випливає з віри Гесіода в те, що після п'ятого століття знову почнеться новий виток культурної еволюції.

Циклічну концепцію розвиває і Платон. Космос, одного разу впорядкований Творцем, із часом відхиляється у своєму русі від первісного напрямку. Ним опановує стан прадавнього безладдя, він зазнає небезпеки власного руйнування й загибелі. Тоді Творець, побоюючись його занурення в безмежну безодню, знову бере кермо і спрямовує космос колишнім коловоротом. Оскільки космос, за цією теорією, охоплює все суще, то все живе, підкоряється тим самим періодичним циклам занепаду й відновлення. Культурні цикли визначаються не зсередини, а ззовні - станом космосу.

Середньовічні уявлення про культурну еволюцію, на відміну від античних, циклічних, були прямо протилежними. Культурна еволюція, за середньовічними уявленнями, мала спрямований характер. Джерела цих уявлень - у християнському світогляді, у центрі якого замість безособового космосу (античність) був Творець усього сущого - Бог. Християнська картина світу переносить всю увагу глядача на Творця. Вона базується на вірі як вихідній точці орієнтації людини у світі. Згідно з християнським світоглядом (Біблія, твори Августина), людська культура розвивається, проходячи послідовно кілька стадій. У своїй творчості Августин підсумував характерні для новозавітної літератури три способи періодизації розвитку культури: космологічний, алегоричний і біологічний. Космологічна періодизація культури вичленовувала три великі періоди у розгортанні історії і світосприйняття:

1) період від "природного стану" до "закону";

2) період "закону", тобто Старого Завіту;

3) період Божої милості; від втілення до другого пришестя Христа.

Алегорична періодизація культури ґрунтувалася на алегоричному тлумаченні біблійного оповідання про створення світу за шість днів. Шість днів творення не розумілися буквально й перетворилися на шість "століть". Також існувала й інша система періодизації - біологічна, або розподіл культурного розвитку за стадіями розвитку людини (дитинство, отроцтво, юність, зрілість, старість).

Людство проходить чотири стадії свого розвитку (світові монархії), і згідно з Книгою Даниїла ці монархії приходили на зміну одна одній, а четвертій із них призначено стати останньою. Такими монархіями вважаються вавилонська, греко-македонська й римська. У коментарі Ієроніма (IV ст.) до Книги Даниїла стверджується, що Римська імперія як "четверта, остання, світова монархія" буде тривати до кінця світу. Це твердження привело до уявлення про перенесення імперії як умови вічності Римської імперії (у разі падіння того чи іншого політичного утворення, що увібрало в себе функції Римської імперії).

Отже, культура розвивається від свого "природного" стану до кінцевої мети - другого пришестя Христа й установлення Царства Божого, маючи при цьому сакральний характер.