Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ІЛАРІОН

Перший Київський митрополит, давньоруський письменник XI ст.

Роки народження і смерті невідомі. 1051 р. »Іларіона-русина», священика церкви Спаса на Берестові, згідно з волею князя Ярослава Мудрого було поставлено Київським митрополитом (він був перший митрополит-русин, поставлений собором єпископів без благословення Константинопольського патріарха). Однак на цій посаді він перебував недовго. Подальша його доля невідома, можливо прийняв схиму й оселився в Києво-Печерській лаврі.

Іларіон — видатний представник гуртка книжників Ярослава Мудрого, був високоосвіченою людиною, блискучим промовцем і патріотом. Він автор славнозвісного »Слова о законі й благодаті» — однієї з найдавніших оригінальних пам’яток вітчизняної писемності (серед тих, що дійшли до нас), яка утверджує велич і єдність »землі Руської». З Іларіона у вітчизняній культурі починається філософське осмислення історії, він розмірковує про долю людства, подає загальну картину історичного розвитку згідно з канонами християнського світогляду, поєднує біблійну історію з історією Русі, намагається вписати її у загальносвітовий контекст. На думку Іларіона, рух історії здійснюється як упорядкування дедалі нових територій, що він ототожнює з прийняттям християнства, розуміючи його як кінцевий етап всесвітньої історії. Ритм і спрямованість історичного розвитку, як і кінцева мета історії людства, визначені Богом. Тому для Іларіона вона сповнена глибокого сенсу, якого надає їй світ вічності. Таке розуміння історії зумовлює складну структуру »Слова...». Перший рівень — виклад епізодів Старого Завіту, що символізують учення про закон і благодать, другий — тлумачення смислу »старозавітної» історії в контексті всесвітньо-історичного розвитку людства. Третій рівень присвячено руському народові, в історії якого немовби повторюється історія всього людства. Четвертий рівень — хвала князю Володимиру — присвячений оцінці давньоруської дійсності, звеличенню свого часу. На »Слово о законі й благодаті» Іларіона принаймні до XVIII ст. спиралася вітчизняна історична традиція.