Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ЧИЖЕВСЬКИЙ Дмитро Іванович

Український учений у галузях філософії, мовознавства, педагогіки, теології та інших наук, засновник кількох наукових шкіл

Народився 23 березня 1894 р. у м. Олександрії (нині Кіровоградської області). У 1911 р. після закінчення гімназії вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету і водночас відвідував лекції з філософії. У 1912 р. з’явилися його перші наукові публікації. Наступного року переїхав до Києва, де продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету. В цей час Д. Чижевський уже брав участь в українському національному русі, а згодом вступив до УСДРП. Виконуючи партійні завдання, потрапив під нагляд поліції, був заарештований, і лише революційні події врятували його від в’язниці.

1917 р. Д. Чижевський був обраний до Центральної ради від партії меншовиків. 1919 р. закінчив університет і був залишений на кафедрі філософії для підготовки до здобуття професорського звання. Розчарувавшись у політичній діяльності, влітку 1921 р. молодий учений емігрував до Німеччини. З 1924 р. викладав в Українському вільному університеті у Празі. 1927 р. за книгу »Філософія на Україні (спроба історіографії)» йому було присуджено звання професора. В цей час учений регулярно виступав в українських та російських наукових товариствах, вийшли друком його курс лекцій з логіки, »Філософія України», »Нарис з історії філософії на Україні», монографії про філософію Г. Сковороди, статті, огляди, рецензії з філософії, педагогіки, літературознавства.

Ім’я Д. Чижевського стало загальновідомим у Європі. 1932 р. його запросили очолити кафедру славістики в університеті м. Галле (Німеччина), водночас він викладав в університеті Йєни. 1933 р. в Галлє йому було присвоєно ступінь доктора філософії, однак через »неарійське» походження його дружини влада не дозволила йому обійняти відповідну посаду, а також заборонила перехід до Віденського, а у 1939 р. —до Колумбійського (США) університетів. Над ученим нависла загроза концтабору. Проте цей період виявився дуже плідним у науковому плані. За 1921— 1945 рр. було видано 450 праць дослідника, він зробив цінні архівні знахідки, опублікував невідомі твори Я. А. Коменського, твори українських учених, що навчалися у німецьких університетах, латинські поезії Ф. Прокоповича тощо.

У 1945 р., не бажаючи бути в радянській зоні окупації, Д. Чижевський переїхав до Марбурга, де відновив викладання в університеті, співпрацю в УВАН, очолив Слов’янський семінар. У1949—1956 рр. викладав у Гарварді (США). У цей же час побачили світ порівняльна історія слов’янських літератур, фундаментальна »Історія української літератури від початків до доби реалізму» та інші праці вченого.

З 1956 р. Д. Чижевський очолив Слов’янський інститут при Гейдельберзькому університеті (Німеччина), який незабаром зажив слави найкращого славістичного центру Європи. Вчений брав участь у міжнародних конгресах славістів, різко критикував низький рівень славістики, літературознавства й інших наук у радянській Україні. 1974 р. 80-річний Д. Чижевський видав унікальне дослідження про Г. Сковороду, закінчив книгу »Шеллінг у Росії», працював над дослідженням про М. Гоголя. Помер 18 квітня 1977 р. Похований у Гейдельбурзі.