Методологія планування — це система принципів, підходів, показників, методик і методів розробки і обґрунтування планових рішень, а також логіка планування; система заходів і дій, необхідних для виконання плану, а також його моніторингу. Методологія планування як наукова рекомендація по здійсненню процесу планування не є раз і назавжди даною, а може удосконалюватися з появою нових знань в сфері економіки і планування. Методологія процесів прогнозування і планування ідентичні, але планування несе в собі "генетику" прогнозування. План розробляється на основі інформації і розробок (моделей) прогнозів; із декількох варіантів вибирається найбільш ефективний. План не обов'язково точно повинен відповідати варіанту прогнозу, але державні плани іноді називають "план — прогноз", так як в них частина інформації носить прогнозний (імовірнісний) характер.
До основних принципів планування слід віднести:
1. Принцип єдності, тобто холізму, означає, що показники, які використовуються в плануванні, слід обґрунтовувати в їх єдності, з врахуванням теоретичного і практичного взаємозв'язку. Розробка планових показників повинна здійснюватися у напрямку єдиного вектора цілей. Дотримання цього принципу потребує координації дій служб і підрозділів системи, що відображаються у відповідних планових показниках.
2. Принцип безперервності визначає процес планування як безперервний, коли на зміну одному виконаному плану приходить другий новий план, а на зміну другому — третій. Принцип стосується перш за все планів різного періоду: короткостроковий план є частиною середньострокового, а середньостроковий — довгострокового. Таке розуміння включає і зв'язок планування з прогнозуванням, коли план є похідним від прогнозу.
3. Принцип гнучкості, який означає здатність плану змінювати свій напрямок при змінних умовах діяльності і мати певні резерви. Принцип обґрунтовує наявність механізму зміни планових величин, тобто їх можливе корегування для адаптації в змінних обставинах.
4. Принцип точності потребує обґрунтованості, деталізації і конкретизації планового показника. Обґрунтованість плану в числовому вимірі означає його відповідність ресурсам, в тому числі нормальним здібностям і працевитратам виконавців.
5. Принцип участі означає, що в розробку планових показників повинні включитися всі спеціалісти об'єкта господарювання, а при необхідності — спеціалісти ззовні і партнери по бізнесу; в розробці планового документу обов'язкова участь майбутніх виконавців. В ході такої участі спеціалісти висувають свої ідеї, пропонують своє бачення рішення проблем, що збагачує і уточняє зміст плану, дозволяє створити дійсно необхідний і реальний документ. В ході такої участі створюється система заходів, у виконання яких будуть задіяні дійсні виконавці.
6. Принцип науковості, в контексті якого планові документи розробляються на основі пізнання і використання економічних законів і теорій, досягнення І ІТИ та інших наук. В процесі розробки планів актуалізуються тенденції і перспективи економічного і соціального розвитку господарського суб'єкта, розробляються прогнози, техніко-економічні обґрунтування темпів і пропорцій економічного росту.
7. Принцип системності — в процесі обґрунтування, розробки і прийняття планових рішень враховується складний характер функціонування і розвитку того чи іншого елементу національної економіки як певної соціально-економічної системи.
8. Принцип комплексності — в процесі обгрунтування і прийняття планового рішення в розрахунок слід приймати всі можливі наслідки його реалізації, як в самому об'єкті планування, так і в зовнішньому до нього середовищі.
9. Принцип оптимальності — означає орієнтацію планового розвитку на забезпечення найбільшої ефективності функціонування і розвитку запланованого об'єкта.
10. Принцип адаптивності — передбачає можливість адаптації плану до постійних змін, що відбуваються як в самому об'єкті планування, так і в зовнішньому середовищі.
11. Принцип обмеженості ресурсних можливостей — орієнтується на забезпечення раціонального ефективного використання всіх видів ресурсів.
12. Принцип соціальної направленості і пріоритету суспільних потреб — в державному плануванні слід виходити з інтересів людини і суспільства. Задоволення потреб населення повинно бути висхідною позицією загальнодержавних планів, так як це суспільно необхідно; економіка не повинна і не може розвиватися поза інтересами особистісного і суспільного споживання.
13. Принцип підвищення ефективності суспільного виробництва передбачає здійснення всіх цілей і задач планування з найменшими витратами, тобто максимальною економією живої оречевленої праці при виробництві одиниці продукції (робіт, послуг). Даний принцип реалізується через можливі форми і напрямки ресурсозбереження і проявляється через систему показників ефективності: зростання продуктивності праці, підвищення фондовіддачі тощо.
14. Принцип пропорційності і збалансованості — держава через систему планування повинна впливати на формування пропорцій і структуру суспільного виробництва, що відповідає інтересам всього суспільства. Реалізація цього принципу передбачає:
• еквівалентність обміну результатами виробничої діяльності у всіх сферах суспільного виробництва;
• рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції;
* раціональне співвідношення між розумними потребами і всіма ресурсами;
* паритет різних форм власності при користуванні ресурсами — матеріальними, трудовими і фінансовими.
15. Принцип паритетності передбачає необхідність вибору паритетних напрямків в розвитку економіки, що обумовлено обмеженістю ресурсів і невідкладністю вирішення найважливіших загальнодержавних проблем.
16. Принцип узгодження короткострокових і перспективних цілей і задач передбачає сполучення теперішніх і майбутніх задач соціально-економічного розвитку країни з досягненнями науково обґрунтованих стратегічних цілей.
17. Принципи контролю за ходом реалізації планових документів повинен бути заснований на сполученні принципів і форм економічного стимулювання і адміністративно-правової відповідальності.
Загальними для всіх планів є загальні правила планування. До таких правил слід віднести наступні:
1) залучення максимального числа співробітників організації до планування, розпочинаючи з самих ранніх етапів роботи-над планом;
2) безперервність планування, що зумовлена характером господарської діяльності організації;
3) реальність, тобто виконуваність планових завдань і показників;
4) гнучкість, тобто адекватна реакція організації на зміни зовнішнього середовища;
5) інтеграція і диференціація планових завдань і показників;
6) забезпечення планових завдань необхідними ресурсами;
7) директивність, тобто обов'язковість планових завдань і показників для виконавців.
15.5. Причини здійснення планування
15.6. Переваги і недоліки планування
Висновки
Розділ 16. Філософія макроекономічного (державного) планування людських ресурсів.
16.1. Поняття і особливості макроекономічного планування
16.2. Індикативне макроекономічне планування
16.3. Макроекономічне стратегічне планування
16.4. Прогнозування макроекономічних показників
16.5. Досвід державного економічного планування в розвинених країнах