Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - 2. Правові вчення Джона Остіна, Джона Стюарта Мілля

У ході революцій у розвинутих країнах Європи відбулися зміни правових систем. Особливо це стосувалося приватного права, що регулювало товарно-грошові відносини. Основні принципи громадянського суспільства втілилися в чинному позитивному праві. Цим обумовлені відмови більшості буржуазних теоретиків від ідей природного права та їхня критика. Те й інше знайшло вираження в юридичному позитивізмі, що виступав проти дуалізму теорії природного права, тобто проти уявлення про існування поряд із позитивним правом більш високого за своїм значенням права природного, що потребує втілення в законодавстві.

Критика ідей природного права містилася в політико-правових вченнях Ієремія Бентама. До критики природно-правової теорії юридичний позитивізм підійшов інакше, ніж історична школа права. Походження закону, його обґрунтування, вивчення причин його прийняття взагалі виводяться за межі правознавства. Ототожнення права із законом обумовило поширення юридичного позитивізму в міру ліквідації феодальних інститутів і втілення буржуазних правових принципів у нормативних актах.

Одним із перших представників юридичного позитивізму був учень Бентама, засновник аналітичної школи Джон Остін (1790-1859). Він викладав юриспруденцію в університетському коледжі у Лондоні. Видав книгу "Лекції про юриспруденцію, чи філософія позитивного права" (1832 р.)

Термін "право", писав Остін, використовується в найрізноманітніших значеннях: для позначення не тільки права, але і релігійних догматів, правил моралі, законів природи: це істотно заважає точному визначенню предмета юриспруденції. Остін розрізняє і розмежовує етику (область оцінок, суджень про добро, зло), науку про законотворчість (уявлення про те, яким повинне бути право) і власне науку про право, юриспруденцію.

Юриспруденція має справу з законами, чи правом у власному розумінні цього слова, незважаючи на те погані вони чи гарні. У такому розумінні право - наказ влади, звернений до керованого, обов'язковий для підлеглого під загрозою застосування санкції у випадку невиконання наказу. Першорядне значення для юриспруденції має формальна логіка, чи "логіка правових конструкцій".

Остін доводив, розвиваючи при цьому думку Бентама, що метою уряду є загальне благо, а не свобода, оскільки в різних умовах різний ступінь корисності свободи чи ступінь її обмежень. Остін був прибічником класичного лібералізму. Проте він стверджував, що суверенна влада нічим не зв'язана. Перешкоди її діяльності чинять тільки релігія, мораль, згода підданих, тобто звичка більшості підданих до покори даній владі. Право - це "веління суверена". Найкращою формою права Остін, як і Бентам, вважав кодекси. Однак на відміну від Бентама він визнавав частиною права судові прецеденти, оскільки рішення суддів (в Англії) одержують нормативно-правовий характер з мовчазної згоди суверена. Потреба в судовій правотворчості, пояснював Остін, породжена існуючою неповнотою статутного права, що бажано усунути кодифікацією.

Виникнення юридичного позитивізму пов'язане зі зміцненням і удосконалюванням правової оболонки капіталістичних відносин, що розвивалися. У теоретичному плані юридичний позитивізм був основою формально-догматичної юриспруденції з її тонкою розробкою правових форм товарообміну, без пробілів правового регулювання товарно-грошових і пов'язаних з ними відносин, точності визначень юридичних ситуацій, процедур, способів і засобів рішення можливих суперечок, проблем законодавчої техніки. Поширення юридичного позитивізму в країнах Європи обумовлене розвитком капіталізму.

Зробивши висновок щодо політико-правових вчень Джона Остіна, можна підкреслити, що основні принципи громадянського суспільства втілилися в чинному позитивному праві. Більшість теоретиків і ідеологів відмовилися від теорій природного права. Критика природно-правової теорії стала більш аргументованою. Юридичний позитивізм із самого початку принципово заперечував інше право, крім позитивного, навіть сильніше, ніж історична школа права. Звідси сама назва цього напрямку - "юридичний позитивізм".

Юридичний позитивізм - не історично усталений звичай, а закон, нормативний акт, установлений владою.

Джон Стюарт Мілль (1806-1873) - великий англійський теоретик європейського лібералізму XIX ст. Джон у коледжах та університетах не навчався. Батько його - прихильник утилітарізму, сам його вчив, і хотів, щоб син став юристом. Потім попросив Джона Остіна, засновника юридичного позитивізму, стати синові вчителем з римського права. Під наглядом метра Джон Мілль прочитав книгу Гейнеція "Кодекс Юстиніана", "Римські древності", а також низку робіт англійського юриста Блекстона. Завершив навчання роботою секретаря Бентама Дюмона "Трактат про законодавство". Цю роботу дав йому його батько Джеймс - соратник Бентама. Пізніше Джон Мілль напише, що ця книга була поворотною в його розумовому розвитку і завершила цілу епоху в його навчанні.

З 1823 р. Джон Мілль працює в Ост-Індській компанії до 1853 р. В 1866-1868 рр. - член палати общин. Після поразки на виборах відходить від політики і займається тільки правом. Джон Стюарт Мілль створює свою особливу юстицію.

Ліберально-демократичні погляди на державу, владу, право, закон викладені Джоном Міллем у таких працях: "Про свободу", "Представницьке правління", "Основи політичної економії", "Про вплив уряду". На початку своєї діяльності Мілль підтримував теорію Бентама - утилітаризм. Поступово відходить від нього і доходить висновку, що не можна всю моральність базувати лише на постулаті особистої економічної вигоди індивіда і невірі в те, що задоволення корисливого інтересу кожної окремої людини ледве не автоматично приведе до благополуччя усіх. На думку Джона Мілля, принцип досягнення особистого щастя (задоволення) може "спрацьовувати", якщо тільки він нерозривно, органічно пов'язаний з іншою керівною ідеєю: ідеєю необхідності узгодження інтересів, до того ж узгодження не тільки інтересів окремих індивідів, але також інтересів соціальних.

Свобода індивіда - та "командна висота", з якої Мілль розглядав ключові для себе політичні і правові проблеми. їх перелік традиційний для лібералізму: 1. Передумови і зміст свободи людської особистості. 2. Свобода. 3. Порядок і прогрес. 4. Оптимальний політичний лад. 5. Межі державного втручання. Індивідуальна свобода за Міллєм означала абсолютну незалежність людини у сфері тих дій, що прямо стосуються тільки її самої. У межах цієї сфери людина пан над самою собою і діє за своїм власним розсудом: І. Свобода думки. II. Свобода слова. III. Свобода дій. IV. Свобода вибору. V. Свобода самостійного устрою особистого життя.

Свобода індивіда і держава перебувають у залежності від свободи й уміння людей створювати і налагоджувати нормальне людське співжиття. Держава буває не кращою і не гіршою, ніж індивіди. Держава така, яке суспільство в цілому. Тому держава першою несе відповідальність за стан суспільства. Гідна держава повинна створювати умови для самовдосконалення народу. Держава, що гарантує для усіх своїх громадян свободу, здатна встановити в себе і відповідний порядок. Мілль приходить до висновку, що вільна особистість є водночас і особистістю законослухняною. Порядок у державі виступає неодмінною умовою прогресу, а саме: 1. Поступового удосконалювання. 2. Поліпшення людства в розумовому, моральному і соціальному відношеннях.

Краща форма правильно функціонуючої держави, що забезпечує свободи, прогрес, стабільність, порядок, - це представницьке правління, де народ керує через посередництво депутатів, які періодично обираються. Така влада повинна базуватися тільки на праві всіх людей брати участь у загальному управлінні. Народ несе відповідальність за стан державності. Чому? Мілль дає відповідь у своїх політико-правових теоріях. По-перше, представницьке правління засновується за вибором народу, схильного прийняти дану державну форму. По-друге, народ повинен мати бажання і здатність виконати все необхідне для її підтримки. По-третє, цей народ повинен мати бажання і здатність виконувати обов'язки і функції, покладені на нього цією формою правління.

Ціль у добре влаштованої і правильно функціонуючої державності така: І. Захист інтересів особистості. 2. Захист власності. 3. Сприяння росту добробуту людей. 4. Збільшення позитивних соціальних якостей в індивіді. Кращий уряд для народу - той, що допомагає йому йти вперед. Парламент - це те місце, де нація виражає свої скарги і різні думки.

Лібералізм Мілля вміщується в ідеї організації державного механізму на демократичних і правових засадах. Звідси випливає концепція правової держави. У держави й уряду може бути обмежена сфера втручання. Це втручання допускається за наявності особливо вагомих розумінь практичної доцільності. Так, Мілль розпливчасто сформулював положення про втручання уряду. Але якщо держава надмірно буде втручатися і підмінювати вільну індивідуальну чи колективну діяльність людей, тоді створюються умови для розвитку бюрократії і задоволення її інтересів. Але ще більше зло виявляється в тому, що в результаті підміни народ уражається хворобою соціальної пасивності. Його охоплює настрій утриманства. У народі вбивається дух свободи, паралізується свідомість особистої гідності, почуття відповідальності за те, що відбувається навколо. Суспільство в суспільно-моральному плані деградує. За цим настає деградація державності.

Так виглядав англійський лібералізм у своїх політико-правових теоріях кінця XVIII - початку XIX ст.