Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - 3. Концепція конституційної держави Бенджамена Констана і Алексіса Токвіля

Після падіння влади Наполеона у Франції на трон повертається династія Бурбонів. Однак з 1789 р. підсилюється класова боротьба за утвердження в країні нових, капіталістичних відносин. Постійно велася боротьба за вплив на владу. Ситуація була приблизно такою: 1. Дворянська аристократія продовжувала відстоювати феодальні засади, хоча була змушена піти на встановлення конституційної монархії, на визнання основних економічних і політико-юридичних завоювань революції. 2. Промислова і торгова буржуазія завзято боролася проти реставрації старих порядків, станових привілеїв, наполегливо захищала свободу індивід;а і рівність усіх перед законом.

За таких умов антифеодальну ідеологію французької буржуазії в першій половині XIX ст. виражали, особливо у галузі індивідуальних прав і свобод, необхідних для розвитку капіталізму, Бенжамен Констан і Алексіс Токвіль.

Найбільш видним ідеологом французької буржуазії і духовним батьком лібералізму в Європі був публіцист, учений, політичний діяч Бенжамен Анрі Констан де Ребек (1767-1830). Написав низку творів на політичні й історико-релігійні теми в період з 1810 до 1820 р. Потім їх зібрав і звів у "Курс конституційної політики". Цей "Курс" викладав у зручній систематичній формі як ліберальне вчення про державу. Сама ж робота "Курс" вийшла вже після смерті автора.

"Курс" приділяє основну увагу обґрунтуванню: 1. Особистої свободи. 2. Свободи совісті. 3. Свободи слова. 4. Свободи підприємництва. 5. Свободи приватної ініціативи. Констан розрізняє: а) політичну свободу; б) свободу особисту. Давні народи знали тільки політичну свободу. Вона зводилася до права брати участь у здійсненні політичної влади (прийняття законів, участь у правосудді, у виборі посадових осіб, вирішення питань війни і миру). їм пропонувалися обов'язкова релігія, звичаї, спосіб життя, підтримувалася рівність. Нові народи розуміють свободу інакше. Право участі в політичній владі цінується менше, тому що держави стали великими, і голос одного громадянина вже не має вирішального значення. Скасування рабства позбавило вільних того дозвілля, яке надавало їм можливість приділяти багато часу політичним справам. Войовничий дух давніх народів змінився комерційним духом.

Сучасні народи зайняті промисловістю, торгівлею, працею і тому вони не мають часу займатися питаннями управління, але дуже болісно реагують на будь-яке втручання держави в їхні особисті справи. Тому Констан зробив висновок, що свобода нових народів - це особиста, громадянська свобода, що полягає у відомій незалежності індивідів від державної влади. Особливо багато уваги він приділяє обгрунтуванню релігійної свободи, свободи слова, свободи друку і промислової свободи.

Констан виступав проти регламентації в промисловості, відстоював вільну конкуренцію. Держава не повинна втручатися в промислову діяльність. Він був проти законодавчої регламентації заробітної плати робітників. Такі дії називав насильством і марними діями. У своїх теоріях він вивів таке поняття, як комерційний дух. Протягом сорока років він, як сам заявив, захищав той самий принцип - свобода в усьому.

Визначення свободи в "Курсі конституційної політики" стало класичним поняттям лібералізму. Сучасна свобода, - писав Констан, - означає право кожного індивіда підкорятися лише законам, а також його право не бути заарештованим чи затриманим в результаті свавілля. Свобода це право кожного виражати свою думку, вибирати професію, змінювати місце проживання, мати власність. Свобода - це право кожного індивіда впливати на управління державою за допомогою виборів, протестів, петицій, вимог.

Констан також попереджав, що необмежена влада народу небезпечна для індивідуальної свободи. Як приклад наводить якобінську диктатуру і терор, що приніс народний суверенітет. Він його порівнює із суверенітетом абсолютного монарха. Суверенітет народу не безмежний. Він обмежений рамками справедливості і права індивіда. Констан засуджує будь-яку форму держави, де існує "надмірний ступінь влади" і відсутні гарантії індивідуальної свободи. Такими гарантіями є суспільна думка, а також поділ і рівновага влади.

У своїх політико-правових теоріях Констан наголошував на необхідності існування виборної установи (представництва). Для цього в державі має здійснюватися політична свобода, громадяни повинні брати участь у виборах. Представницька установа обов'язково входить у систему вищих органів влади. Констан підкреслював, що політична свобода є тільки гарантія індивідуальної. Тому представницька установа є органом вираження суспільної думки.

Поділ і рівновагу влади Констан зображував у такий спосіб. У конституційній монархії повинна існувати "нейтральна влада" в особі глави держави. Монарх бере участь у всій владі. Попереджає конфлікти між владою. Забезпечує погоджену діяльність влади. Монарху належить право вето. Він може розпускати виборну палату. Призначати членів спадкоємної палати перів. Здійснювати право помилування.

Влада виконавча здійснюється міністрами, відповідальними перед парламентом. Особливою владою Констан вважав спадкоємну палату чи перів, він називав її ще "представницькою владою постійною". Стосовно неї Констан увесь час змінював свої погляди - був за і проти.

Законодавчу палату виборну Констан характеризував як "владу суспільної думки". При формуванні цієї палати він наполегливо пропонував високий майновий ценз. Тільки багаті люди мають освіту і виховання, необхідні для усвідомлення суспільних інтересів. Тільки власники перейняті любов'ю до порядку, справедливості і до збереження існуючого. Якщо бідним надати політичні права, то вони спробують використовувати це для зазіхання на власність. Тому політичні права варто надавати лише тим, у кого є дохід, що дає можливість існувати протягом року, не працюючи за наймом.

Самостійною владою Констан називав судову владу. Пропонував розширити права місцевого самоврядування, не вважаючи "муніципальну владу" підлеглою виконавчій владі. Місцеве самоврядування - це певна противага центральній владі. Політико-правова теорія Бенджамена Констана, викладена в "Курсі конституційної політики", була загальновизнаною доктриною державознавців Франції і ряду інших країн.

Проблемами індивідуальної свободи і забезпечення свободою усіх переймався Алексіє де Токвіль (1805-1859). На нього дуже вплинув Бенжамен Констан. Однак його більше цікавили проблеми демократії. Токвіль трактує її досить широко. Демократія - суспільний лад, протилежний феодальному, не має кордонів станових чи запропонованих звичаями стосунків між вищими і нижчими класами суспільства. Це також політична форма, що втілює даний суспільний лад. Серцевина демократії - принцип рівності, що невблаганно тріумфує в історії.

Свобода і рівність, за Токвілем, явища неоднозначні. Відносини між ними також неоднозначні. І ставлення людей до них теж різне. За всіх часів люди віддають перевагу рівності перед свободою. Рівність поширюється людям легше. Сприймається переважною більшістю. Рівність щодня наділяє людину масою дрібних радостей. Рівність розповсюджується на будь-кого і є загальною. Радості, що доставляються рівністю, не вимагають ні жертв, ні навмисних зусиль. Щоб одержувати задоволення від рівності, треба просто жити, зазначав Токвіль.

Свобода (свобода політична) вимагає від людини напруги, великих зусиль, аби довести свою самостійність, робити повсякчас свій вибір, відповідати за свої дії та їх наслідки. Користування свободою, її переваги, достоїнства не даються взнаки, як правило, миттєво. Задоволення від свободи отримує не настільки широке коло людей, як прихильників рівності. Тому Токвіль робить висновок - демократичні народи більше люблять рівність, ніж свободу. А найважче - це учитися жити вільними.

Найбільша соціальна цінність у Токвіля - це свобода. Лише завдяки їй людина одержує можливість реалізувати себе в житті. Від свободи не можна очікувати якихось чудес, здатних забезпечити всіх матеріальними благами. Хто шукає у свободі чого-небудь іншого, а не її самої, той створений для рабства, попереджав Токвіль.

Свободу дає демократія. Аристократія - синонім нерівності. Деспотичне правління знецінює рівність. Тому Токвіль вважає, що треба: а) позбутися усього, що заважає встановленню розумного балансу рівності і свободи, прийнятної для сучасної демократії; б) розвивати політико-юридичні інститути, що забезпечують створення і підтримку такого балансу.

Токвіль з'ясував, що однією із найсерйозніших перешкод свободи і, відповідно, демократії в цілому є надмірна централізація державної влади. Для того, щоб не допустити надмірної централізації державної влади необхідний поділ влади. Важливо підтримувати місцеве чи общинне самоврядування. У ньому є джерела народного суверенітету. Суверенітет не безмежний. Верховенство народу теж має свої межі. Там, де їх переступають, виникає тиранія. Тиранія більшості нітрохи не краща ніж тиранія самодержця.

За Токвілем, демократичні інститути включають свободу друку, релігійну свободу, суд присяжних, незалежність суддів. Політичний устрій демократичного суспільства має обов'язково затвердити представницьку форму правління. Політична культура громадян демократичного суспільства не повинна "приглушати" дух свободи, послабляти демократично-правовий режим. Токвіль проти індивідуалізму, самоізоляції індивідів, замикання їх у вузьких рамках особистого життя, відсторонення від участі в суспільних справах. Якщо виникне така ситуація, - то це надзвичайно небезпечна тенденція, що свідчить про соціальне захворювання епохи демократії.

Індивідуалізм об'єктивно сприяє тим, хто віддає перевагу деспотичним порядкам, виступає проти свободи. Протиотруту пагубної роз'єднаності громадян Токвіль вбачає у наданні їм найбільш реальних можливостей жити власним політичним життям для того, щоб одержати необмежену кількість стимулів діяти спільно. Громадянськість здатна перебороти індивідуалізм, зберегти й усталити свободу. Ні рівність, ні свобода, узяті нарізно, не є самодостатніми умовами справді людського буття. Тільки будучи разом, у єдності, люди знаходять таку можливість, писав у своїй праці "Про демократію в Америці великий теоретик демократії і послідовник лібералізму XIX ст. Алексіс де Токвіль.