Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Конституційне законодавство

Форму і до певної міри зміст нормативних актів Гетьманату визначала своєрідність становища Гетьмана, що випливала з нелегітимного способу приходу до влади. Гетьман не брався за створення нової конституції (прерогатива майбутнього Сейму), однак чимало із затверджених ним нормативно-правових актів мали конституційний характер. Основи конституційного права в Українській державі передовсім відобразилися в "Законах про тимчасовий державний устрій України" (29 квітня 1918 р.) та інших актах, що деталізували статус окремих владних органів. Структуру "Законів..." складали сім розділів - "Про гетьманську владу", "Про віру", "Права і обов'язки українських козаків і громадян", "Про закони", "Про Раду Міністрів і міністрів", "Про Фінансову Раду", "Про Генеральний Суд".

"Закони..." окреслювали й регулювали основні аспекти суспільного життя - владу, повноваження уряду, права й обов'язки громадян, основні засади законодавчої діяльності, основи фінансової політики і судоустрою.

З точки зору сьогоднішнього часу, цікавим видається розділ "Права і обов'язки українських козаків". У ньому йшлося про те, що захист Вітчизни є священним обов'язком кожного козака і громадянина Української держави. Зазначалось, що нікого не можна притягнути до відповідальності за злочини інакше як у порядку, встановленому законом. Утримання під вартою було можливе лише у випадках, передбачених законом. Засудження судом і призначення покарання застосовувалися лише за злочинні вчинки, передбачені законами, що діяли на час їх учинення.

У законі підкреслювалось, що житло громадян є недоторканним. Робити обшуки і вилучення без згоди на це господаря житла можна було лише у випадках і порядку, вказаних у законі. Недоторканною визнавалась і приватна власність. Кожен український козак і громадянин мав право вільно обирати місце проживання, місце праці, набувати і відчужувати майно і без заборони виїжджати за кордон Української держави. Примусове відчуження нерухомого майна, необхідного в інтересах держави, допускалося лише відповідно до справедливої компенсації. Отож, незважаючи на складний військовий час, у законі закріплювалися демократичні норми, якій у наш час передбачені українським законодавством.

У розділі "Про закони" в загальних рисах було окреслено принципові засади самого процесу законотворчості. Зокрема, що Українська держава керується твердими засадами законів, виданих у встановленому порядку. Закони для загального відома публікувалися у встановленому порядку і не вступали у силу до опублікування. Час вступу закону в силу обов'язково вказувався в публікованих законах. Стверджувалося, що всі закони Української держави мали загальний і обов'язковий характер для усіх громадян України та іноземців, що перебували на її території. Скасування чинності будь-якого закону здійснювалося тільки на підставі нового закону ("тільки силою закону"). А незнання законів не звільняло віл необхідності їх дотримання та відповідальності за їх порушення.

Важливим конституційним актом був Закон "Про громадянство Української Держави" (2 липня 1918 р.). У його 22 статтях викладалося розуміння громадянства, визначалися обставини його набуття чи втрати і, звичайно, права та обов'язки громадянина Української держави.

Під українським громадянством розумілася "державно-правова належність людини до Української Держави, що надає права и обов'язки українського громадянина". Заборонялося подвійне громадянство. Вся повнота політичних прав Української держави, у тому числі активне і пасивне право участі у виборах до публічно-правових установ, а також право державної публічної та громадської служби, належало тільки громадянам Української держави.

Належність до громадянства визначалася "нульовим варіантом", за яким усі російські піддані, які перебували в Україні під час видання цього Закону, визнавалися громадянами Української держави. На вибір громадянства відводився один рік. Закон регламентував умови, за яких набувалося українське громадянство. Кожний прийнятий в українське громадянство обов'язково складав присягу на вірність Українській державі. Питання про надання чи втрату громадянства розглядав адміністративний відділ окружного суду, постанов) якого можна було оскаржити в Генеральний адміністративний сул