Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Комуністична (більшовицька) партія в політичній системі СРСР-УРСР

Головною передумовою формування радянського тоталітаризму в Україні стала втрата нею своєї незалежності і включення її як Української Соціалістичної Радянської республіки (УСРР) до складу СРСР, що відбулося впродовж 1917-1922 pp. Насадження окремих елементів тоталітаризму в Україні маємо вже тоді на прикладі рішучих спроб реалізації комуністичної доктрини через політику "воєнного комунізму". Упродовж 1920-х років в УСРР відбувалося зміцнення основ тоталітарного ладу. В Україні зусиллями більшовицьких органів влади була ліквідована багатопартійність. З політичної арени повністю усунені всі інші політичні партії та організації. Утверджувалася у різних формах комуністична ідеологія, яка монополізувала право на істину. Цей процес, що супроводжувався централізацією та уніфікацією державної влади і управління, забезпеченням пріоритету держави у суспільному житті, свідчив про закріплення в Україні радянської державності і права. А в умовах існування жорстокого тоталітарно-репресивного режиму, який в історіографії позначений термінами "сталінщина" чи "сталінізм", радянська державність у своєму розвиткові досягає апогею.

У цей період, що хронологічно охоплює 1930-ті - початок 1950-х років, в СРСР утвердилася державна система, яка характеризувалася всеохоплюючим і жорстким контролем центральних державних органів і правлячої компартії над усіма сферами суспільного життя. Відбулося зрощення партії з державними органами та їхніми структурами. Партійно-державний апарат установив монопольний контроль над суспільним та громадським життям у республіці, а через державне соціально-економічне планування, на підставі якого визначались завдання для кожного підприємства,- здійснював контроль над економікою.

Така суспільно-політична ситуація, що склалася в СРСР (і в УСРР як його складовій) на межі 1920-1930-х рр., призвела до постання т. зв. командно-адміністративної системи як певної форми організації суспільства та відповідного типу управління. Для забезпечення вирішення завдань тоталітаризації суспільства було пристосоване законодавство радянської України. Право надавало обов'язкової сили партійним рішенням з питань т. зв. "соціалістичного будівництва". Формувалося нове розуміння соціалістичної законності - як законності, спрямованої проти "ворогів режиму". Нарешті, важливим засобом зміцнення тоталітарної системи стало "обожнювання" вождя - власне, культ особи, наділення його надприродними рисами. (Вже у 1929 р. И. Сталіна називали "найбільш видатним теоретиком ленінізму", "Леніним наших днів" тощо). Всебічна і постійна пропаганда сприяла створенню ілюзорних і міфологічних уявлень про И. Сталіна. Поступово насаджувалась теза, що незгода з його поглядами та діями - це антидержавний акт.

Практика складання недемократичного режиму здійснювалася шляхом відчуження народу від власності й політичної влади, обмеження ролі виборних представницьких державних органів, формування особливої, тоталітарної за змістом, структури органів державної влади та управління, жорстоких репресій проти всіх верств суспільства з метою придушення реального чи потенційного опору існуючому режиму.

Комуністична (більшовицька) партія в політичній системі СРСР-УРСР

Провідна роль у політичній системі СРСР та Української СРР належала комуністичній партії. Монополія на владу компартії стала передумовою виникнення і невід'ємною складовою формування та функціонування тоталітарного режиму. Взявши під контроль ради, більшовики почали діяти спочатку як урядова (коли в радах ще були представники інших партій), а потім як державна партія.

Політичний та ідеологічний монополізм комуністичної партії почав утверджуватися ще в середині 1920-х років. Це означало: ліквідацію інших партій, репресії проти колишніх членів інших партій, втручання компартії в усі сфери життєдіяльності людей, її полігамну диктатуру, боротьбу проти інакомислення. Партія стала невід'ємною складовою тоталітарного режиму, яка своїм впливом охоплювала та контролювала все життя суспільства.

Формування ВКП(б) здійснювалося в основному шляхом масових наборів. Щоб запобігти проникненню в партію "небажаних елементів", проводилися локальні і "генеральні" чистки. Найбільша за весь час існування КПРС генеральна чистка була започаткована подіями, пов'язаними з українським голодомором. Тоді Сталін переконався, що півмільйонна КП(б)У не може стати йому опорою у здійсненні терористичної політики (С. Кульчицький).

Для утвердження диктату партії постійно збільшувалась кількість партійних осередків на всіх підприємствах та організаціях. Практика створення великої кількості парторганізацій висвітлила недоліки функціонування територіальних райкомів, які не змогли ефективно контролювати низові структури. Тому було створено нову ланку партійної піраміди - фабрично-заводські партійні комітети, які контролювали роботу дирекції. Без них не вирішувалось жодне питання життєдіяльності підприємства.

З утвердженням командних методів керівництва партійні органи все більше зросталися з господарськими й радянськими. Відбувався перехід від функціонального До виробничо-галузевого принципу побудови партійного апарату. Як і скрізь по країні, в ЦК КП(б)У, обкомах, міськкомах і райкомах партії були створені промисловий, транспортний, сільськогосподарський, планово-фінансовий та інші відділи. За подібним принципом було реорганізовано апарати радянських і господарських органів. Так, у середині 1930-х років були створені умови для прямого управління через партапарат всіма сферами суспільного і господарського життя. Відтоді у роботі партійних організацій усіх рівнів почали переважати командні методи, а господарські питання повністю поглинули внутріпартійні.:

За такої адміністративно-командної системи державні і господарські органи діяли під жорстким контролем партійних органів і в рамках централізованого управління. Сформувалася привілейована верства бюрократії, що обіймала посади в партійних, радянських, господарських, військових, репресивних та інших органах, і розглядалася як опора сталінської диктатури. Функціонери, які очолювали партійні, радянські, комсомольські і профспілкові апарати, могли не перейматися зайвими клопотами, бо кожна посада мала наперед визначений рівень матеріального забезпечення і пільг.

Про зрощення партійних органів з радянськими свідчить запроваджена з 1933 р. практика прийняття спільних рішень щодо економічних, соціальних, господарських (будівництва, торгівлі) та інших питань. Такі постанови мали свідчити про важливість питання, необхідність надання йому пріоритетного значення. На практиці ці спільні партійно-державні рішення нерідко розглядалися правозастосовними органами як надзаконні, що призводило до підриву принципу верховенства закону.

Тоталітарний режим суттєво змінив взаємовідносини компартії з державними й громадськими організаціями. Такі наймасовіші громадські організації як профспілки чи комсомол, фактично стали частиною державного апарату. Разом із рядовими комуністами вони повинні були тримати в полі зору державних інтересів кожну окремо взяту людину. Крім того, з рядових партійців і комсомольців формувався спеціальний корпус секретних співробітників (сексотів) для потужного і розгалуженого апарату внутрішніх справ і державної безпеки. Кожний з її агентів мав свою мережу інформаторів, створювану, як правило, залякуванням.

Особливого значення партія надавала профспілкам, трактуючи їх "кузнею кадрів", "школою комунізму". Саме профспілки мали виконувати роль фільтра, який відсіював би кандидатури, що не відповідали тогочасним вимогам партії. Одним з найважливіших завдань спілок оголошувалося висунення на керівні посади (директорів заводів, начальників цехів, їхніх помічників, а також майстрів й десятників) передових працівників з числа робітників і технічного персоналу, особливо ударників.

У 1930-ті роки було завершено процес одержавлення профспілок. Нормою стало заслуховування звітів голів профкомів на засіданнях партійних комітетів усіх рівнів. їх постанови містили прямі директивні вказівки, оцінювали діяльність профспілок та профбюро на кшталт: "зобов'язати профком", "суворо попередити профком" та ін. Виборні профспілкові органи формувались відповідно до рознарядок і вказівок партійних комітетів. Запропоновані кандидатури, як правило, на профспілкових зборах ніколи не обговорювалися, їх "обирали" одноголосно. Профспілкові органи ставали "відстійником" і "запасним аеродромом" для працівників, які не впоралися з роботою в партійних, радянських органах або ж "проштрафились" там. Звідси і невисока якість роботи профспілок.

Під суворим і неослабним контролем компартії перебував комсомол, який вважався одним з головних засобів впливу на молодь і повинен був слухняно виконувати директиви та постанови партії. Нормативною основою діяльності комсомолу були безпосередньо документи РКП(б), КП(б)У, а також ВЛКСМ (Всесоюзної ленінської комуністичної спілки молоді) та ЛКСМУ (Ленінської комуністичної спілки молоді України). Формування кадрів комсомольських працівників брала на себе Компартія. Комуністи входили до керівного ядра комсомолу республіки.

Однією з основних вимог партії щодо комсомолу в 1930-ті роки було розширення мережі первинних комсомольських організацій як центрів масово-політичної роботи серед молоді. Упродовж 1933-1934 рр. було проведено переоблік і перевірку комсомольських документів, під час яких виключали "чужих" елементів, а починаючи від 1934 р. було вирішено створювати на підприємствах первинні організації комсомолу за наявності всього лише трьох комсомольців. Як наслідок, за 1934-1937 рр. в Україні додалося 10 735 нових первинних комсомольських організацій, і на 1 січня 1937 р. їх налічувалося 41 123 (В. Соколов). Від 1936 р. було вирішено створювати комсомольські організації в кожній школі, а у найбільших з них вводилися посади організаторів ЦК ВЛКСМ У. За рік до того (1935 р.) були створені загальношкільні піонерські організації, які в Україні об'єднували 226 тис. школярів. Комсомол як офіційний шеф піонерії забезпечував піонерські загони вожатими.

Партія використовувала комсомол й для контролю й активізації роботи господарських органів. На них покладалася відповідальність за проведення політико-господарських кампаній (боротьба за вугілля, метал, хліб, колективізацію сільського господарства, дострокове виконання п'ятирічних планів, організація соціалістичного змагання) тощо. Були створені спеціальні загони так званої "легкої кавалерії" - тимчасові громадські молодіжні організації, які контролювали проведення основних сільськогосподарських кампаній, впровадження у виробництво стаханівських методів праці, роботу підприємств торгівлі й комунального господарства.

Масові організації мали не лише забезпечувати трудовий підйом серед робітничого класу та колгоспного селянства для виконання накреслених партією економічних завдань, а й сприяти зростанню політичної активності населення. Зокрема, щорічні підготовка і проведення виборів у Ради робітничих і селянських депутатів відбувалися за закликом партії та профспілок. До складу виборчих комісій по виборах до з'їздів Рад, відповідно до затвердженої постановою Президії ВУЦВК інструкції "Про вибори до Рад та на з'їзди Рад УСРР" (1 листопада 1930 р), обов'язково включалися представники громадських організацій (ЛКСМУ, профспілок та ін.).

Комсомольським і профспілковим організаціям надавалося право висувати кандидатів (списками або окремими кандидатурами).

Для зміцнення впливу компартії на селі у 1933 р. були створені політвідділи при МТС (машино-тракторних станціях) і радгоспах. їх начальниками призначали комуністів зі значним партійним стажем. В Україну начальників політвідділів відряджали здебільшого з Росії (56%). Очевидно, сталінська верхівка не дуже сподівалася на твердість українських комуністів, а також намагалася не допустити небажаної для неї єдності українців з міста і села. Заступниками начальників політвідділів обов'язково були працівники держбезпеки (ОДНУ).

Політвідділи повинні були боротися з "підривною діяльністю класово ворожих елементів", здійснювати контроль за керівними} матеріально відповідальними працівниками колгоспів, службовцями МТС та радгоспів, зміцнювати партійний актив на селі. Як і на міських підприємствах та в установах, на селі почали створювати, поряд з територіальними сільськими партійними осередками, колгоспні виробничі осередки, партійно-комсомольські групи, а в колгоспах, де не було комуністів,- групи співчуваючих на чолі з партійними організаціями. Через рік після створення (наприкінці 1934р.) політвідділи при МТС, які виконали, як вважалось, свої завдання, було об'єднано з районними комітетами партії.

Отже, комуністична партія була осердям тоталітарного режиму в СРСР-УРСР. Через організацію партійних осередків на всіх підприємствах та організаціях компартія контролювала усі сфери життя суспільства. Усі зусилля партійних органів, а також одержавлених громадських (профспілкових, комсомольських та ін.) організацій були націлені на безумовне виконання планових завдань у промисловості й у сільському господарстві. Впровадження політики "одержавлення" громадських організацій шляхом передачі їм важливих функцій державних органів мало сприяти досягненню, з одного боку, повного контролю правлячої верхівки над державним апаратом, а з іншого - повністю підпорядкувати собі суспільно-політичну діяльність населення.