Курс адміністративного процесу - Кузьменко О.В. - § 4. Основні концепції змісту адміністративного процесу в радянський період

Адміністративний процес пройшов складний шлях становлення та розвитку, значний інтерес до змісту котрого не вщухає вже понад сто років. Для глибокого розуміння суті процедурно-процесуальних інститутів адміністративного права треба більш детально зупинитися на основних концепціях змісту адміністративного процесу.

У вітчизняній правовій парадигмі окреслились три основні концепції адміністративного процесу: юрисдикційна, судова та управлінська.

У рамках юрисдикційної концепції ("вузької") адміністративний процес розглядався, як регламентована законом діяльність з вирішення спорів між сторонами адміністративних правовідносин, що не перебувають між собою у відносинах службового підпорядкування, а також діяльність із застосування заходів адміністративного примусу.

Прихильники даної ідеї (Н. Г. Салпшева, О. А. Дьомін, С. І. Котюргі та ін.) вбачали в адміністративному процесі своєрідний аналог кримінального та цивільного процесів. На їх думку, функції адміністративно-процесуальних норм зводяться до забезпечення лише тих матеріальних правовідносин, в основі яких - спір про право.

Іншими словами, під адміністративним процесом вони пропонували розуміти законодавчо упорядковану діяльність з вирішення справ про адміністративні проступки, а також із розгляду скарг на неправомірні дії (рішення) органів державної влади, не пов'язані із службовим підпорядкуванням. У сучасній українській правовій системі теорію "вузького" розуміння адміністративного процесу розвиває В. Г. Перепелюк, який є автором наукових праць "Адміністративний процес"' та "Адміністративний процес. Загальна частина"².

Діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з вирішення справ управлінського характеру виносилася за межі адміністративного процесу. її іменували "провадженням". Норми, які регулюють порядок такого провадження, оголошуються "матеріальними". Таким чином адміністративний процес та адміністративне провадження розуміються як два самостійних види діяльності органів державної влади. Перший з них спрямований на розв'язання конфліктів між учасниками адміністративних правовідносин; друге - на вирішення суто управлінських питань.

Варто зазначити, що у загальній теорії права окреслений підхід до розуміння сутності процесу не отримав широкого визнання. Переважна більшість відомих процесуалістів (В. О. Лучін, С. С. Студенікіна,

B. М. Горшеньов, С. С . Алексєєв та ін.) схиляються до іншої думки.

Названі вчені послідовно аргументували точку зору, згідно з якою процесуальна форма притаманна будь-якій (а не тільки правоохоронній) діяльності органів державної влади із застосування юридичних норм. Вони доводили, що до переліку задач процесу входить не лише розв'язання спорів між учасниками правовідносин, а й вирішення широкого спектра справ "позитивного" характеру. Більше того, у загальному масиві юридичних справ, які підлягають процесуальній регламентації, більшу частину складають саме управлінські справи. Адже організаційні правовідносини, котрі виникають у сфері управлінської діяльності, є надзвичайно багатогранними та різноманітними.

Судова концепція адміністративного процесу грунтувалася на твердженні, що будь-яка процесуальна діяльність є винятковою прерогативою органів судової влади. Так само, як і послідовники юрисдикційної концепції ("вузької"), своє уявлення про адміністративний процес вони будували на основі аналогії з двома "традиційними" видами юридичного процесу: кримінальним і цивільним. Однак, якщо перші таку аналогію вбачають у "конфліктному" характері юридичних справ, що підлягають процесуальному вирішенню, то другі виходять з ідеї їх обов'язкової судової підвідомчості.

Отже, за судовою концепцією під адміністративним процесом розуміється діяльність органів правосуддя з вирішення справ про адміністративні проступки. Такої точки зору дотримувалися А. Ф, Клейман,

C. М. Махина та ін.

Управлінська концепція адміністративного процесу отримала найбільше визнання у вітчизняній правовій теорії. її прихильники наполягають на тому, що адміністративний процес не повинен і не може обмежуватись роллю організаційно-правового "регулятора" юридичних конфліктів. На їх думку, подібне розуміння адміністративного процесу не відображає всієї повноти цього явища. Стверджується, що особлива, процесуальна, форма є притаманною всій правозастосовній діяльності органів публічної влади, а не лише її окремим аспектам, безпосередньо пов'язаним із застосуванням заходів примусу. Таким чином, межі функціонування адміністративного процесу крім власне юрисдикційної сфери поширюються на все розмаїття управлінських справ. З огляду на його специфіку в юридичній літературі окреслений підхід отримав назву "широкого".

Представники даної наукової течії формулювали і формулюють багато різних визначень поняття адміністративного процесу. Загальний сенс останніх цілком можна звести до такого положення: адміністративний процес - це діяльність суб'єктів державно-владних повноважень з приводу реалізації ними законодавчо встановленого порядку застосування кореспондуючих матеріальних норм права. Основоположниками цієї концепції були В. Д. Сорокін, Ю. А. Тихомиров, Д. М. Бахрах.

Сучасна українська процесуальна доктрина у "широкому" розумінні була розвинута такими вченими, як А. О. Селіванов "Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку наукових доктрин"¹, М. М. Тищенко "Правовой статус субъектов производства по делам об административных правонарушениях"², "Адміністративно-процесуальний статус громадянина України"³ та О. В. Кузьменко "Адміністративний процес у парадигмі права"⁴, "Теоретичні засади адміністративного процесу"⁵.