Науково-практичний коментар Закону України "Про нотаріат" - Коротюк О. В. - Стаття 56. Посвідчення заповітів

Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Посвідчення заповіту через представника, а також одного заповіту від імені кількох осіб не допускається.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Заповіти є особливим видом правочинів, що дозволяє особі зробити певне розпорядження майнового характеру на випадок своєї смерті. Поняття "заповіт" означає офіційний документ, що містить розпорядження кого-небудь про його майно на випадок його смерті; передсмертна воля, розпорядження1. Право посвідчувати заповіти надано законом нотаріусам (див. коментар до ст. 34 Закону України "Про нотаріат"), посадовим особам органів місцевого самоврядування (див. коментар до ст. 37 Закону України "Про нотаріат"), посадовим особам консульських установ (див. коментар до ст. 38 Закону України "Про нотаріат"), а також іншим особам (див. коментар до статей 40, 40.1. Закону України "Про нотаріат").

Питання посвідчення заповітів, їх основні види і особливості розкрито в роботі О. В. Коротюк "Заповіти: роз'яснення, зразки нотаріальних документів, судова практика".

Варто зазначити, що чинне законодавство передбачає можливість заповідача реалізувати право на складання заповіту з урахуванням всіх можливих варіантів складання цього правочину. Зокрема, закон дозволяє заповідачу скласти заповіт щодо всієї спадщини або лише її частини, вказати в заповіті певні умови спадкування тощо.

Складення заповіту щодо усієї спадщини передбачає перехід абсолютно всіх прав та обов'язків заповідача до його спадкоємців після відкриття спадщини. У такому заповіті не потрібно перелічувати всі об'єкти майна, а також інші права та обов'язки спадкодавця, а достатньо лише вказати на те, що заповідається все, що йому належить.

Згідно з ч. 1 ст. 1236 ЦК України заповідач мас право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати в майбутньому. Ця норма дозволяє заповідачу розпорядитися не тільки правами та обов'язками, які йому фактично належать на момент складання заповіту, але й тими, які він може набути в майбутньому, до моменту відкриття спадщини. Це положення є дуже важливим з точки зору розширення прав заповідача і дозволяє йому заздалегідь передбачити в заповіті, що обсяг прав і обов'язків, належних спадкодавцю на момент складання заповіту, і на момент смерті може суттєво відрізнятися, а тому заповісти свої права та обов'язки з урахуванням цих можливих змін.

Заповіт, за яким у спадщину передається частина прав та обов'язків заповідача, має бути складений таким чином, щоб після відкриття спадщини можна було визначити, яка саме частина спадщини вказана в заповіті, а точніше - яке саме майно заповідане. Іншими словами, в такому заповіті необхідно ідентифікувати майно, що заповідається. При цьому заповідачу важливо роз'яснити, що частина його прав та обов'язків, неохоплена заповітом, буде спад кувати ся за законом.

Можна виділити такі варіанти заповітів щодо частини спадкового майна:

- заповіт щодо всього нерухомого або всього рухомого майна, належного спадкодавцю;

- заповіт щодо конкретного об'єкта (об'єктів) нерухомого або рухомого майна, якщо такий об'єкт (об'єкти) не є єдиним майном спадкодавця;

- заповіт щодо частини об'єкта нерухомого або рухомого майна. Якщо за заповітом заповідається все нерухоме майно, належне

спадкодавцеві, то нерухоме майно буде спад куватися за заповітом, а рухоме - за законом. У цьому випадку може вказуватися перелік нерухомого майна, що заповідається, але можна обмежитися і формулюванням "усе належне мені нерухоме майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, а також нерухоме майно, що буде належати мені на час смерті, заповідаю...... Разом з тим якщо

в заповіті перелічуються об'єкти нерухомого майна, то важливо зазначити, що також заповідається і те нерухоме майно, що буде належати спадкодавцю на момент смерті, оскільки заповідач може набути нові об'єкти нерухомого майна за період від часу складання заповіту до моменту відкриття спадщини. Таким же чином складається заповіт щодо всього рухомого майна, належного спадкодавцю.

Якщо спадкодавець бажає заповісти з усього належного йому майна лише конкретний об'єкт або декілька об'єктів, необхідно в заповіті навести опис такого об'єкта чи об'єктів, що дозволить ідентифікувати їх у майбутньому.

Закон дозволяє особі-заповідачу самостійно визначити в заповіті певні умови, за наявності яких у спадкоємця виникне право на спадкування. Так, згідно з частинами 1 та 2 ст. 1242 ЦК України заповідач може обумовити виникнення права на спадкування в особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.

Слід виділити такі особливості цього положення:

- без наявності зазначеної у заповіті умови не виникає право спадкування в особи, щодо якої встановлена умова;

- умова може бути встановлена лише щодо особи, яка зазначена в заповіті;

- така умова може бути пов'язана з поведінкою особи або не пов'язана з її поведінкою;

- умова не повинна суперечити закону та моральним засадам суспільства;

- умова повинна існувати на час відкриття спадщини.

Слід зазначити, що наявність у заповіті умови не покладає на спадкоємця жодного обов'язку, а лише виражає волю спадкодавця щодо можливості успадкування його прав та обов'язків конкретною особою і за конкретних умов. Згідно з ч. 3 ст. 1242 ЦК України особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною з тієї підстави, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало. Тобто для чинності умови достатньо волі спадкодавця і відповідності її закону та моральним засадам суспільства.

Як зазначається в ч. 1 цієї ж статті, умова може бути пов'язана з поведінкою особи-спадкоємця або не пов'язана. Умова, що пов'язується з поведінкою особи, передусім передбачає вчинення спадкоємцем певних дій, внаслідок яких спадкоємець виконав таку умову на момент відкриття спадщини. При цьому спадкоємець може і не знати про встановлену щодо нього умову. Наприклад, право на спадкування може пов'язуватись із здобуттям спадкоємцем вищої медичної освіти. У такому випадку, якщо особа, щодо якої встановлена умова, не здобуде вищу медичну освіту до моменту відкриття спадщини, вона не буде мати право на спадкування за заповітом. Умова, яка не пов'язана з поведінкою особи, передбачає настання певних подій, що зумовили виконання такої умови на момент відкриття спадщини. Наприклад, заповідач може заповісти свої права та обов'язки за умови досягнення особою-спадкоємцем повноліття. У такому разі особа, вказана в заповіті, отримує право на спадкування за заповітом, якщо вона на день смерті заповідача досягла 18 років.

При посвідченні заповіту нотаріусу обов'язково слід врахувати, що умова, яка вказується в заповіті, має існувати на час відкриття спадщини, тобто на день смерті заповідача або день оголошення його померлим. Інакше кажучи, умова повинна бути вже виконана на час відкриття спадщини, а тому не можна встановлювати в заповіті умову, яка виконуватиметься після смерті спадкодавця. Наприклад, не можна вказати в заповіті, що Іванов Іван Іванович заповідає Івановій Катерині Юріївні квартиру за умови, що вона протягом десяти років з дня його смерті здобуде вищу медичну освіту. В такому випадку для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусу необхідно було б чекати десять років, щоб дізнатися, чи виникло в особи право на спадкування внаслідок виконання такої умови. Слід також наголосити на тому, що в заповіті не обов'язково вказувати, що умова повинна бути виконана на момент відкриття спадщини, оскільки це регламентовано положеннями ст. 1242 ЦК України, і достатньо лише вказати зміст поставленої заповідачем умови. Крім того, закон не забороняє заповідачу вказувати в заповіті одразу декілька умов для спадкування, але разом з тим необхідно зважати на те, що чим більше умов для виникнення права на спадкування, тим менше можливість їх додержання потенційними спадкоємцями.

Водночас декілька умов можуть вказуватися не тільки як такі, що доповнюють одна одну, але й як альтернативні умови. Зокрема, заповідач може передбачити, що заповідає своєму синові певне майно за умови здобуття ним вищої юридичної або вищої економічної освіти. Таким чином, син отримує право на спадкування, якщо він на момент відкриття спадщини здобуде або юридичну, або економічну освіту.

Важливо також роз'яснити спадкодавцю, що, передбачаючи в заповіті певні умови для спадкоємця, він тим самим позбавляє його права на спадкування в разі недодержання цих умов. Іншими словами, особа є спадкоємцем за таким заповітом виключно у разі виконання поставленої щодо неї умови на момент смерті заповідача. Наприклад, якщо заповідач встановив як умову перебування особи в зареєстрованому шлюбі, то на момент відкриття спадщини шлюб уже має бути зареєстрованим. Якщо ж на день смерті заповідача спадкоємець вже подав заяву про реєстрацію шлюбу, але шлюб ще не зареєстровано, то в такому разі не можна вважати умову виконаною, оскільки згідно з положеннями ст. 1242 ЦК України, умова, зазначена в заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.

Важливо також звернути увагу на те, що заповідач може передбачити як умову створення на момент відкриття спадщини певної юридичної особи. Так, у заповіті можна передбачити, що майно заповідається певній науково-дослідній установі, що займається дослідженням та випробуваннями відповідних медичних препаратів за умови, якщо така установа буде створена на момент відкриття спадщини. У такому випадку, якщо таку установу буде створено на момент смерті заповідача, вона зможе успадкувати заповідане майно.

Слід звернути увагу на те, що є певні обмеження права заповідача відносно встановлення ним умов у заповіті. Зокрема, законом не передбачено встановлення будь-яких умов щодо відказоодержувача, який є особою, що отримує вигоди та право вимоги до зобов'язаного спадкоємця (спадкоємців). У заповіті подружжя заповідачі можуть встановити умови для виникнення права на спадкування лише щодо їхнього спільного спадкоємця (спадкоємцю). Так, за заповітом подружжя у разі смерті одного з подружжя спадкове майно переходить спочатку до іншого з подружжя, а в разі смерті останнього - успадковується спадкоємцем. Частина 2 ст. 1243 ЦК України чітко встановлює саме такий порядок спадкування майна за спільним заповітом і не передбачає права заповідача встановлювати в спільному заповіті певні умови для спадкування іншим з подружжям.

Особливим правом спадкодавця є складання заповіту із заповідальним відказом. У такому випадку у відносинах спадкування з'являється, крім особи спадкодавця та спадкоємця, додатковий суб'єкт - відказоодержувач, який може бути як спадкоємцем, так і третьою особою. Згідно з ч. 2 ст. 1237 ЦК України відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Важливо звернути увагу на те, що законом не передбачено покладання на відказоодержувача будь-яких обов'язків та обумовлення виникнення його права на отримання вигоди певними умовами. Іншими словами, відказоодержувач є виключно вигодонабувачем І отримує право вимоги до спадкоємця, на якого покладено виконання заповідального від-казу, щодо такого виконання. Згідно з абзацом 3 п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 року №7 до відказоодержувачів, яким відповідно до заповіту передаються у власність або за іншим речовим правом майнові права або речі, не переходить пропорційна частина обов'язків спадкодавця.

Згідно з ч. 1 ст. 1238 Цивільного кодексу України предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

Отже, предметом заповідального відказу може бути:

- передання у власність майнового права або речі;

- передання за іншим речовим правом майнового права або речі;

- передання майнового права або речі, що входить до складу спадщини;

- передання майнового права або речі, що не входить до складу спадщини.

Заповідальний відказ завжди передбачає передання відказоодержувачу майнового права або речі. Причому, на відміну від відносин спадкування, де майно може переходити до спадкоємців виключно у власність, заповідальний відказ може передбачати передання майнового права або речі у власність або за іншим речовим правом. Особливістю заповідального відказу є встановлення в заповіті обов'язку певної особи (спадкоємця) вчинити відповідні дії на користь особи-відказоодержувача. Таким чином, відказоодержувач є вигодонабувачем, який має право вимоги до спадкоємця щодо виконання заповідального відказу (ч. 4 ст. 1238 ЦК України). Разом з тим згідно з ст. 1239 ЦК України заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини. Це зумовлено тим, що право відказоодержувача мас особистий характер (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 року №7), а відтак - не може передаватися в спадщину.

Таким чином, заповідальний відказ завжди передбачає отримання майнового права або речі відказоодержувачем. Разом з тим, хоча на відказоодержувача не можна покласти будь-яких обов'язків, закон все ж таки передбачає можливість усунення від права на отримання вигоди за заповідальним відказом особи-відказоодержувача згідно зі ст. 1224 ЦК України.

Згідно з ч. З ст. 1238 ЦК України спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. Формулювання даної норми "у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього" дозволяє дійти висновку, що заповідальний відказ завжди передбачає перехід спадкового майна до спадкоємця, а потім уже здійснення спадкоємцем відповідних дій щодо виконання заповідального відказу. Таким чином, заповідальний відказ не може передбачати безпосереднє передання майна одразу відказоодержувачу. Якщо ж заповідач бажає, щоб відказоодержувач отримав у власність, наприклад, квартиру, він повинен заповісти дану квартиру спадкоємцю, на якого покласти заповідальний відказ - подарувати її відповідній особі (відказоодержувачу).

Як зазначається в ст. 1238 ЦК України, за заповідальним відказом можуть передаватися речі або майнові права не тільки у власність, а й за іншим речовим правом.

Згідно зі ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Необхідно зазначити, що за заповідальним відказом можуть бути передані не всі вищеперелічені права. Зокрема, сервітут може бути встановлений заповітом (ч. 1 ст. 402 ЦК України), але законом не передбачено його відчуження або передання в порядку спадкування. Наприклад, якщо особа заповідає належну їй земельну ділянку, то в заповіті вона може встановити обов'язок спадкоємця надавати іншій особі право проходу через цю земельну ділянку, тобто сервітут, але якщо спадкодавцю вже належить сервітут, він не має права передати його у спадщину. Разом з тим право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може передаватися в порядку спадкування (ст. 407 ЦК України). Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може бути як встановлено заповітом, так і передано в порядку спадкування (ст. 413 ЦК України).

Таким чином, емфітевзис та суперфіцій можуть бути передані за заповітом, але емфітевзис не може бути встановлений заповітом. Сервітут і суперфіцій можуть встановлюватися заповітом, але сервітут не може бути відчужений та переданий іншій особі в порядку спадкування. Отже, заповідач як землекористувач може заповісти належне йому право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) як окремі об'єкти для спадкування. Водночас заповідач як власник земельної ділянки може заповісти саму земельну ділянку і встановити щодо неї сервітут або суперфіцій у заповіті.

Важливо звернути увагу на положення ч. 1 ст. 413 ЦК України, де зазначається, що власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Отже, ця норма передбачає право надання в користування земельну ділянку виключно її власником на підставі договору або заповіту. Таким чином, власник або укладає відповідний договір за власним бажанням, або в заповіті разом з передачею в порядку спадкування земельної ділянки передбачає заповідальний відказ, де зазначено обов'язок власника встановити суперфіцій щодо даної земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Відповідно до ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Згідно з положеннями ст. 1246 ЦК України спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.

З наведеного випливає, що сервітут може бути встановлений відносно:

- земельної ділянки;

- інших природних ресурсів;

- іншого нерухомого майна.

Необхідно підкреслити, що сервітут не може бути встановлений щодо рухомого майна.

Зокрема, встановлення сервітуту може бути передбачено заповітом за заповідальним відказом. Це положення деякою мірою кореспондує ч. 2 ст. 1238 ЦК України, де зазначено, що на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше. Тобто право заповідача встановити обов'язок спадкоємця надавати іншій особі право користування успадкованим майном може стосуватися як нерухомого, так і рухомого майна, а розпорядження спадкодавця щодо встановлення в заповіті сервітуту може стосуватися лише об'єктів нерухомого майна.

Необхідно наголосити на тому, що заповідальний відказ є виключно особистим правом особи, тому право користування, передане за заповідальним відказом, не залежить від зміни власника майна, право користування яким передане. Таким чином, нотаріусу варто пояснити заповідачу те, що заповідальний відказ, зазначений ним у заповіті, буде існувати до смерті особи, на користь якої його встановлено. Крім того, слід попередити заповідача про те, що члени сім'ї відказоодержувача можуть отримати право користування майном, що надане відказоодержувачу, тільки в разі прямої вказівки про це у заповіті. Тобто, якщо заповідач бажає надати право проживання не тільки відказоодержувачу, але й членам його сім'ї, у тексті заповіту необхідно зазначати, кому саме таке право надається, оскільки формулювання "члени сім'ї" недостатньо чітко відображає коло осіб, яким надається дане право.

Як зазначається в ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з ч. 1 ст. 1238 ЦК України предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини. Таким чином, за заповідальним відказом відказоодержувач може отримати навіть ті права та обов'язки, що не входять до складу спадщини. Випадок передачі майнового права або речі, що входить до складу спадщини, є цілком зрозумілим - заповідач передає у спадок те, що йому фактично належить. Цікавим є питання передання майнових прав чи речей, які не входять до складу спадщини. Виходячи зі змісту статей 1218, 1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права та обов'язки, які або не належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, або припинилися з його смертю, а також ті, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця. Встановлюючи в заповіті заповідальний відказ, спадкодавець зобов'язує спадкоємця вчинити певні дії на користь відказоодержувача, створюючи тим самим новий обов'язок спадкоємця та нове суб'єктивне право відказоодержувача. Наприклад, якщо в заповіті встановлено, що Іванов Петро Іванович заповів належну йому квартиру Петрову Василю Петровичу та поклав на нього заповідальний відказ, а саме - обов'язок надати право проживання у квартирі Василенку Івану Івановичу, то в такому випадку спадкодавець передав за заповітом належну йому квартиру (тобто те майно, що входить до складу спадщини), а також створив нові права та обов'язки, зокрема, обов'язок Петрова Василя Петровича надати право проживання і право Василенка Івана Івановича на проживання в квартирі (тобто ті права та обов'язки, що не належать спадкодавцю, а тому не входять до складу спадщини). Іншими словами, якщо б зазначена квартира успадковувалась за законом або за заповітом без заповідального відказу, то у спадкоємця не виник би такий обов'язок, так само як і у особи-відказоодержувача не виникло б відповідне право, оскільки такі права та обов'язки не належали на момент відкриття спадщини спадкодавцю і не входили до складу спадщини.

Згідно з положеннями ст. 1240 ЦК України заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема, щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети. Ця норма передбачає можливість спадкодавця встановити в заповіті певні обов'язки спадкоємця. Слід зазначити, що вказівка в заповіті щодо такого обов'язку не є заповідальним відказом, оскільки не спрямована на передання майнового права або речі відказоодержувачу, а також не є умовою, за наявності якої у спадкоємця виникає право на спадкування. У цьому випадку обов'язок спадкоємця стосовно вчинення певних дій є зобов'язанням щодо виконання особистого розпорядження заповідача. Такий обов'язок може встановлюватися в заповіті поряд із заповідальним відказом та/або відповідною умовою заповідача.

Стаття 1240 ЦК України передбачає можливість заповідача встановити в заповіті два види зобов'язань для спадкоємця, а саме:

- зобов'язання щодо вчинення дій немайнового характеру;

- зобов'язання щодо вчинення дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Необхідно також зазначити, що один заповіт може об'єднувати обидва зобов'язання. Як встановлюється в ч. 1 ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Необхідно також враховувати норми глави 20 ЦК України, що містять положення щодо особистих немайнових прав фізичної особи. Особисті немайнові права пов'язані з особою спадкодавця і не можуть передатися у спадщину, але разом з тим розпорядження заповідача можуть стосуватися його особистих немайнових прав. Зокрема, немайнове розпорядження може передбачати, наприклад, вчинення дій щодо спростування недостовірної інформації, поширеної відносно заповідача, захисту його ділової репутації тощо. Крім того, у заповіті може також передбачатися обов'язок спадкоємця відвідувати могилу спадкодавця певну кількість разів на рік, передати написаний рукопис для опублікування тощо. Слід зазначити, що формулювання, наведене в ст. 1240 ЦК України, не можна розцінювати як таке, що передбачає визначення в заповіті тільки тих обов'язків, що стосуються безпосередньо особи-заповідача. Таким чином, спадкодавець може передбачити обов'язок спадкоємця вчинити дії не май нового характеру і щодо третіх осіб, наприклад, обов'язок запросити на поховання заповідача певних його знайомих тощо.

У контексті розглядуваного питання важливо чітко встановити межу між немайновими і майновими розпорядженнями особи. Так, обов'язок щодо утримання домашньої тварини є майновим обов'язком, оскільки передбачає здійснення утримувачем витрат на утримання такої тварини, тому такий обов'язок у заповіті вказувати не можна. Якщо спадкодавець бажає розпорядитися належною йому домашньою твариною, він може заповідати її конкретній особі як об'єкт для спадкування, і така особа в разі прийняття нею спадщини буде зобов'язана доглядати успадковану нею тварину. Разом з тим заповітом може бути передбачено передання у спадщину майна, наприклад, житлового будинку і земельної ділянки, на території якої оселилися лелеки, із обов'язком спадкоємця залишити територію, на якій вони оселилися, без змін, тобто не знищувати та не виганяти їх. У такому випадку розпорядження заповідача має немайновий характер.

Як випливає зі змісту ст. 1240 ЦК України, заповідач має право також встановити в заповіті обов'язок спадкоємця щодо вчинення дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети. Варто звернути увагу, що за змістом наведеної вище норми дії щодо досягнення суспільно корисної мети можуть бути майнового характеру. Зі змісту положень ЦК України, які регулюють питання виконання спадкоємцем дій майнового характеру, можна дійти висновку, що при складанні заповіту з таким розпорядженням також потрібно виходити з того, що вартість виконання обов'язку майнового характеру спадкоємцем не може перевищувати вартість спадкового майна, як це передбачається в ч. З ст. 1238 ЦК України щодо заповідального відказу, в ч. 4 ст. 1231 щодо відшкодування шкоди, в ч. 1 ст. 1282 ЦК України стосовно порядку задоволення вимог кредиторів. Обов'язки майнового характеру, якщо це не заповідальний відказ, спадкодавець може покладати на спадкоємця виключно для досягнення суспільно корисної мети. Поняття суспільно корисної мети є досить неоднозначним, оскільки його визначення не передбачено чинним законодавством. Його можна розуміти як мету, яка приносить користь не для конкретної особи, а для суспільства в цілому чи його окремої частини. На відміну від заповідального відказу, де відказоодержувачем є конкретна особа чи особи, в даному випадку вигодонабувачем є суспільство або його частина, тобто невизначена кількість осіб. Тобто розпорядження заповідача може бути спрямовано на досягнення загальноприйнятих суспільних благ, таких, як здійснення заходів щодо покращення стану навколишнього природного середовища, організація музею, притулку для тварин тощо.

Слід також зауважити, що на відміну від заповіту з умовою, де виконання або невиконання поставленої умови пов'язується виникненням права на спадкування, зазначений обов'язок спадкоємця не впливає на його можливість прийняти спадщину. Більше того, виконання такого обов'язку повинно бути здійснено після прийняття ним спадщини, і якщо заповідач сам не встановив у заповіті строк для його виконання, то такий обов'язок може виконуватися протягом невизначеного строку. Тому краще за все в заповіті вказувати цей строк. Важливо також зазначити, що закон не передбачає права вимоги щодо спадкоємця стосовно виконання ним свого обов'язку, тому нотаріусу варто роз'яснити спадкодавцю, що виконання чи невиконання такого обов'язку залежить у першу чергу від особистих якостей та сумлінності спадкоємця. Разом з тим особа, на користь якої встановлено обов'язок спадкоємця, має право на висунення вимоги щодо виконання обов'язку в судовому порядку, а якщо обов'язок спадкоємця стосується невизначеного кола осіб (у разі обов'язку до здійснення дій для досягнення суспільно корисної мети), то, можна дійти висновку, що таке право має будь-яка із заінтересованих осіб.

Заповідач також може передбачити обов'язок, що повинен виконуватися спадкоємцем не одноразово, а протягом тривалого часу. Важливо звернути увагу на те, що законом не визначено обмежень щодо встановлення заповідачем обов'язків спадкоємця і тим самим надано заповідачу досить широке коло можливостей стосовно визначення таких обов'язків. Водночас згідно із під п. 2.2 п. 2 гл. З розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. Зокрема, заповідач не може заповісти своє майно із встановленням обов'язку спадкоємця ніколи не відчужувати дане майно, оскільки таке зобов'язання суперечить положенням ст. 317 ЦК України, де визначено, що власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Слід також звернути увагу на те, що обов'язки до вчинення будь-яких дій можуть бути встановлені заповідачем виключно стосовно спадкоємців і не можуть передбачатися щодо осіб, які не зазначені в заповіті як спадкоємці або не є спадкоємцями за законом (наприклад, відказоодержувачі).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1244 ЦК України заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, або не прийме її, або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті.

Таким чином, закон надає можливість заповідачу передбачити настання такої ситуації, коли особа, зазначена в заповіті як спадкоємець, не стане спадкоємцем. Зокрема, це можливо у таких випадках:

- якщо спадкоємець помре до відкриття спадщини;

- якщо спадкоємець не прийме або відмовиться від прийняття спадщини;

- якщо спадкоємець буде усунутий від права на спадкування;

- якщо на момент відкриття спадщини будуть відсутні умови, зазначені для цього спадкоємця в заповіті.

Якщо заповіт складено без підпризначення спадкоємця, то у разі настання одного з вказаних випадків належна спадкоємцю за заповітом частка спадкового майна буде спадкуватися або іншими спадкоємцями за заповітом (якщо заповіт складено на користь декількох спадкоємців), або спадкоємцями за законом (якщо в заповіті вказано одного спадкоємця). Для попередження настання такого випадку заповідач може підпризначити спадкоємця, причому слід врахувати, що згідно з ч. 2 ст. 1244 ЦК України підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, котра за ст. 1222 ЦК України може бути спадкоємцем (тобто фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права).

Враховуючи викладене, нотаріусу слід роз'яснити заповідачу його право на підпризначення спадкоємця, оскільки особа, яка звертається за вчиненням нотаріальної дії, може не знати цього, а тому не скористатися такою своєю можливістю.

Важливо також звернути увагу на те, що в чинному законодавстві не передбачено жодних заборон відносно здійснення права підпризначення спадкоємця, тому можна дійти висновку, що заповідач може зробити підпризначення необмежену кількість разів. У тексті заповіту це можна зобразити таким чином: "...заповідаю Іванову Павлу Павловичу (а якщо Іванов Павло Павлович помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, заповідаю Петренко Катерині Олександрівні, а якщо Петренко Катерина Олександрівна помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунутий від права на спадкування, заповідаю Василенку Олександру Петровичу)...".

Важливо також зазначити, що підпризначення може охоплювати лише окремі з випадків, наведених в ч. 1 ст. 1244 ЦК України. Так, спадкодавець може вказати, що заповідає майно Іванову Павлу Івановичу, а в разі його смерті до відкриття спадщини - Івановій Ксенії Петрівні. У такому разі підпризначення діє лише в разі смерті Іванова Павла Івановича і не стосується інших випадків. Тобто, якщо Іванов Павло Іванович не помре до відкриття спадщини, а його буде усунуто від права на спадкування, то Іванова Ксенія Петрівна не буде мати права на спадкування як підпризначений спадкоємець. Слід також врахувати положення ч. 4 ст. 1274 ЦК України, де встановлено, що якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Таким чином, незалежно від того, згідно з якими положення ч. 1 ст. 1244 ЦК України здійснене підпризначення, спадкоємець може відмовитись від спадщини виключно на користь підпризначеного спадкоємця.

Крім того, якщо в заповіті вказано декілька спадкоємців, то підпризначення може бути здійснене в різних варіантах:

- щодо одного зі спадкоємців (у такому випадку інший спадкоємець буде вказаний без підпризначення);

- щодо всіх спадкоємців одночасно;

- щодо кожного зі спадкоємців окремо.

Згідно з ч. 2 ст. 1235 ЦК України заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Отже, законом заповідачу надається право не тільки призначити будь-яку особу своїм спадкоємцем за заповітом, але й позбавити будь-якого зі спадкоємців за законом права на спадкування. Реалізація заповідачем права на позбавлення спадкоємців права на спадкування дозволяє спадкодавцю на власний розсуд визначити коло осіб, що можуть стати його спадкоємцями.

Слід зазначити, що розпорядження заповідача стосовно позбавлення певної особи права на спадкування може як міститися в заповіті поряд з іншими розпорядженнями, так і бути єдиним розпорядженням спадкодавця.

Важливо зауважити, що позбавлення права на спадкування може бути здійснене в заповіті шляхом:

- прямої вказівки в заповіті про позбавлення права на спадкування конкретної особи;

- незазначення в заповіті особи як спадкоємця.

Якщо заповідач вказує прямо, що позбавляє особу права на спадкування, то така особа не може одержати права на спадкування, навіть якщо заповітом охоплена лише частина спадкового майна. Якщо заповідач не зазначив особу в заповіті, то така особа не буде спадкувати за заповітом, але, в разі неохоплення заповітом всієї спадщини, зм