Облікова політика - Давидов Г.М. - 1.4. Організаційні особливості формування облікової політики у корпораціях

1.4.1. Сутність та типи корпорацій

Корпоративний сектор є основою сучасної економіки. В індустріальних країнах великі корпорації та об'єднання підприємств забезпечують економічне зростання і соціальні орієнтири суспільства. У світовій економіці спостерігається тенденція об'єднання десятків дрібних і середніх підприємств навколо потужніших корпорацій. Таке об'єднання дає величезний економічний і соціальний ефект.

Трансформаційні процеси зумовили становлення і розвиток нових організаційно-правових форм господарської діяльності. В результаті економічних реформ функціонують акціонерні товариства та нові корпоративні структури. Такі тенденції розвитку вітчизняної економіки спричинили потребу в урахуванні їх особливостей під час формування облікової політики.

У загальновживаному розумінні корпорація - це замкнена група осіб, об'єднана вузькофаховими, становими та іншими інтересами.

На сьогодні в економічній літературі термін "корпорація" трактується двояко: як юридична особа, заснована на об'єднанні майна двох і більше власників, а також як об'єднання підприємств, створене на добровільних або директивних засадах.

У першому випадку корпорація трактується як форма організації підприємницької діяльності, юридична особа, заснована на об'єднані майна двох і більше власників, управління якою здійснюється через виборчі виконавчі органи.

У чинному законодавстві поняття "корпорація" ототожнюється саме з цим підходом. Так, згідно зі ст. 63 Господарського кодексу України, корпоративне підприємство - це підприємство, утворене, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства.

При цьому корпоративними правами відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі господарської організації, включаючи права на управління, отримання частки прибутку та активів у разі ліквідації такої організації, та інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Поряд з цим широко вживаним в економічній літературі є другий підхід - трактування корпорації як об'єднання підприємств. Згідно з таким підходом корпорація розуміється як договірне об'єднання суб'єктів господарювання на засадах інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Згідно з чинним законодавством України виокремлюють два типи об'єднань підприємств: добровільні та інституціональні.

Форми добровільних корпоративних об'єднань: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, картелі, синдикати, трести, фінансові (промислово-фінансові) групи, холдинги (холдингові компанії).

Поряд з добровільними об'єднаннями в Україні функціонують інституціональні об'єднання, створені у директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України, в тому числі державні корпорації, створені на базі колишніх вузькогалузевих міністерств. До інституціональних утворень застосовуються економічні методи управління корпоративного характеру, які належним чином корелюють з методами управління первинними ланками (підприємствами, фірмами, компаніями) відповідних виробничо-господарських систем.

Такі підходи до розуміння сутності корпорації передбачають різну організаційну структуру та різні механізми управління. Згідно з першим підходом корпорація має такі характерні ознаки, що впливають на побудову системи бухгалтерського обліку та його організацію:

- наявність кількох власників майна;

- розмежування повноважень власників та керівництва;

- розмежування компетенції органів управління підприємства.

Це свідчить про наявність різних корпоративних інтересів, носіями яких є окремі учасники або їх групи (індивідуальний або групових корпоративний інтерес, який полягає в отриманні дивідендів та участі в управлінні діяльністю підприємства). При цьому більшість керівників, у тому числі ті, які не беруть переважної участі у статутному капіталі, вишукують резерви збільшення видаткової частини у певних статтях і, відповідно, мінімізації дохідної, що не завжди збігається з інтересами власників. Ця проблема є найбільш актуальною для акціонерних товариств як форми об'єднання капіталів великої кількості учасників.

Поліваріантність інтересів власників, керівництва та складна організаційно-економічна структура корпоративного підприємства зумовлюють певні вимоги до системи управління, зокрема до обліку як її інформаційного забезпечення. Корпорація має функціонувати як цілісна система, здатна забезпечити компроміс індивідуальних економічних інтересів власників, керівництва та загального корпоративного інтересу підприємства. Тобто корпоративні відносини визначають особливості постановки внутрішньовиробничого та фінансового обліку.

Таким чином, під час формування облікової політики корпоративних підприємств мають бути враховані такі моменти:

- розподіл чистого прибутку;

- формування резервного капіталу;

- формування дивідендної політики та її зв'язок з обліковою;

- класифікація та побудова обліку витрат, доходів та результатів діяльності.