Облікова політика - Давидов Г.М. - 1.4.2. Організаційні та методичні аспекти формування облікової політики в корпораціях

Напрями та процедура розподілу прибутку мають бути зазначені у Статуті господарського товариства та деталізовані іншими внутрішніми регламентами. Згідно з чинним законодавством передбачено такі напрями використання прибутку: на виплату дивідендів, виправлення помилок, відрахування до резервного капіталу. При цьому ст. 14 Закону України "Про господарські товариства" передбачає, що щорічні відрахування до резервного капіталу господарських товариств не можуть бути меншими 5 % суми чистого прибутку. Тому в Наказі про облікову політику необхідно зазначати точний розмір щорічних відрахувань.

В умовах ринкової економіки можливими є три підходи до реалізації'дивідендної політики: консервативний, поміркований та агресивний.

Згідно з "консервативним" підходом використовуються два типи дивідендної політики:

1. Залишкова політика дивідендних виплат, в основі якої лежить співвідношення:

Д=Л-К"

де Д - фонд виплати дивідендів; П - прибуток; К. - капітальні інвестиції.

2. Політика стабільного розміру дивідендних виплат, базується на співвідношенні:

л-д = к,.

У цьому випадку спочатку нараховуються гарантовані дивіденди, а потім визначають спрямування коштів на капітальні інвестиції, відповідно немає зв'язку розміру дивідендів з фінансовими результатами, проте сума дивідендів є гарантованою.

За "поміркованого" підходу підприємство застосовує політику мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди (за умови отримання значного прибутку збільшується розмір дивідендів, не знижуючи при цьому рівень інвестиційної активності).

Третій, "агресивний" підхід передбачає таке:

1. Політику стабільного рівня дивідендів, коли встановлюється довгостроковий нормативний коефіцієнт дивідендних виплат стосовно суми прибутку.

2. Політику постійного зростання розміру дивідендів, коли відбувається постійне зростання фінансової напруги, якщо темпи зростання фонду дивідендних виплат не відповідають динаміці зростання прибутковості підприємства.

Застосовуваний у бухгалтерському обліку принцип добору вихідних даних про економічні явища й факти, що здійснюються на підприємстві, призводить до недостатньої повноти і багатоаспектності облікової інформації, необхідної для потреб поточного управління. Усунути зазначені недоліки можна за допомогою комп'ютеризації обліку. З розвитком корпоративної форми бізнесу і прискоренням оброблення всезростаючого обсягу інформації на цій ділянці обліку почалися спроби комп'ютерного вирішення цієї проблеми. Пропонується використання кількох самостійних програм, наявних на ринку програмних продуктів: "Акціонерний капітал" (розробка фірми "Атлант-інформ"), "Дивіденд" (фірма "Новий Атлант"), "Інтегрована Фондова система" (ЦФТ).

Суттєво відрізняються завдання обліку в корпораціях - об'єднаннях юридичних осіб. Насамперед система обліку спрямована на складання і подання достовірної консолідованої звітності та відображення внутрішньофірмових відносин між асоційованими підприємствами, в тому числі трансфертне ціноутворення. Тобто в цьому випадку корпоративні відносини впливають здебільшого на постановку системи фінансового обліку, а саме: обліку за сегментами бізнесу, формування консолідованої звітності.

Згідно з П(С)БО 20 "Консолідована фінансова звітність" консолідована звітність складається шляхом упорядкованого додавання показників фінансової звітності дочірніх підприємств до аналогічних показників фінансової звітності материнського підприємства. До консолідованої фінансової звітності мають бути включені показники фінансової звітності всіх дочірніх підприємств. Необхідною передумовою складання такої звітності є використання єдиної облікової політики учасників групи та однакової дати складання звітів учасників групи.

Під час складання консолідованої фінансової звітності має бути використаний або метод повної оцінки (повної консолідації), або метод участі в капіталі.

Пріоритетним методом обліку інвестицій в асоційовані компанії, який рекомендується для застосування у фінансових звітах національними стандартами, є метод участі у капіталі. За методом участі в капіталі інвестиції в асоційовану компанію спочатку відображаються за собівартістю, а потім у консолідованих звітах балансова вартість інвестицій збільшується або зменшується для відображення частки групи в прибутках або збитках чи будь-яких інших змін у капіталі асоційованої компанії, що відбулися після дати придбання.

Відповідно до МСФЗ 28 "Інвестицій в асоційовані компанії" й П(С)БО 13 "Фінансові інструменти", який базується на нормах МСФЗ, метод участі у капіталі є більше методом обліку фінансових інвестицій, ніж методом консолідації фінансових звітів. Тобто за вимогами цих стандартів бухгалтерського обліку інвестору слід відображати свої інвестиції у регістрах бухгалтерського обліку із застосуванням визначених методів на постійній основі. Фактично, у зв'язку з ігноруванням інвесторами вимог щодо застосування цих методів, в окремих випадках (які можуть бути характерними для більшості суб'єктів господарювання) відбувається коригування показників лише консолідованої фінансової звітності (у кращому випадку), а у бухгалтерському обліку інвестиції, незалежно від їх виду, обліковуються за собівартістю. Причому такий облік у багатьох випадках полягає лише у визнанні доходів від фінансових вкладень у сумі отриманих дивідендів.

Тому для достовірного відображення фінансової інформації необхідно виконати низку процедур щодо коригування показників, які стосуються фінансових вкладень.

Відповідно до МСФЗ 28 "Облік інвестицій в асоційовані компанії", інвестицію до асоційованої компанії слід відображати в консолідованій фінансовій звітності за методом участі у капіталі, а у випадку, коли таку інвестицію придбали й утримують для продажу в близькому майбутньому, її слід відображати за собівартістю.

Під час складання консолідованої фінансової звітності окрему увагу слід приділити гудвілу, оскільки його амортизація включається до витрат корпорації. За своєю природою гудвіл є сумою перевищення (як позитивної, так і негативної) вартості фактичних прав володіння (частка материнського банку в справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов'язань) певною часткою суб'єкта інвестування над вартістю їх придбання. Гудвіл відображається лише у консолідованій фінансовій звітності або у процесі об'єднання, придбання чи злиття підприємств.

За вимогами інструкції під час складання консолідованої фінансової звітності за методом участі у капіталі слід окремо виділити величину гудвіла як окрему статтю консолідованого балансу. Тобто відбувається розкриття інформації стосовно складу фінансових інвестицій у розрізі таких складових: частки материнської компанії у чистих активах суб'єкта інвестування та величини гудвіла.

Розрахунок та відображення гудвіла за методом участі у капіталі здійснюється так само, як і за методом повної консолідації. Відповідно, виникає потреба в амортизації величини гудвіла. У процесі розрахунку величини амортизації слід брати до уваги позитивний чи негативний гудвіл отриманий під час придбання частки в іншому суб'єкті господарювання.

Якщо у подальшому прогнозується прибуткова діяльність суб'єкта інвестування, то материнське підприємство в періоді придбання визнає дохід у сумі гудвіла, який перевищує справедливу вартість придбаних немонетарних активів. Решта суми гудвіла визнається доходом на рівномірній основі протягом середньозваженого строку корисного використання придбаних активів суб'єкта інвестування, які підлягають амортизації.

Національні стандарти бухгалтерського обліку визначають прямолінійний метод для розрахунку амортизації гудвіла. Міжнародні стандарти дають змогу застосовувати, крім прямолінійного, й інший метод, якщо він забезпечить меншу суму накопиченої амортизації. До того ж, за МСФЗ рекомендується наприкінці кожного фінансового року переглядати період та метод амортизації гудвіла.