Психологія управління - Ходаківський Є.І. - 17.1. Причини некомпетентності та методи боротьби з нею

З метою визначення методів боротьби з некомпетентністю варто провести аналіз причин її виникнення.

Аналіз проведених багатьма вченими досліджень дозволив визначити, що засади теорії Л. Дж. Пітера в частині причин масової некомпетентності криються у проблематиці самоорганізації людської спільноти.

Засади самоорганізації людської спільноти представлені у працях багатьох вітчизняних та закордонних вчених.

Український філософ Г. С. Сковорода у творі "Розмова, названа Алфавіт, або буквар миру" (1774) зазначив [58]:

"Перший ґанок і передухіддя, що веде до пагуби, і щонайперша навичка, ніби буквар, що вчить нас бути супостатами Богові, отака:

A. Входити у неспоріднену стать.

Б. Нести посаду, супротивну природі.

B. Вчитися тому, до чого не зроджений.

Г. Дружити з тими, до яких не є народжений". А також:

"Природа всьому початкова причина і рушійна сила. ...природа наснажує до діла і зміцнює до праці, роблячи її солодкою".

Іншими словами, Г. С. Сковорода застерігав суспільство від таких кроків як формування хибних відносин між людьми однієї статі, занять "не своєю" справою, навчання справі щодо якої відсутні здібності та товаришування із духовно чужими людьми.

Одна з помилок матеріалістичної концепції щодо формування людської спільноти полягає в ігноруванні факту, що народ є не просто множиною людей, а цілісним біосоціальним організмом, живою колективною істотою вищого рівня світової ієрархії.

Оскільки і людина, і народ є живими системами, що самоорганізу-ються, існують універсальні системні принципи, які описують їхню життєдіяльність.

Подібність між тілом і людською спільнотою проповідував у Першому Посланні до коринтян Святий Апостол Павло (розділ 12):

"Тому що, як тіло одне, але має багато членів, і всі члени одного тіла, хоч їх і багато, складають одне тіло... Бо всі ми одним Духом хрестилися в одне тіло, юдеї чи греки, раби чи вільні, і всі напоєні одним Духом.

А тіло не з одного члена, але з багатьох. Але Бог розмістив члени, кожного у складі тіла, як Йому було угодно. А якби всі були одним членом, то де було б тіло? Але тепер членів багато, а тіло одне.

Не може око сказати руці: Ти мені непотрібна; або так само голова ногам: Ви мені зайві. Навпаки, члени тіла, котрі видаються найслабкі-шими, є найнеобхіднішими,

Але Бог звершив тіло, передбачивши більшу турботу про менш досконале, щоб не було поділу в тілі, а всі члени однаково піклувалися один про одного. А тому, чи страждає один член, страждають з ним усі члени; чи прославляється один член, з ним радіють усі члени. І ви - тіло Христове, а нарізно - члени".

Думка щодо органічності суспільства і людини виражена шведським вченим Еммануїлом Сведенборгом (1688-1772) [59]:

"Існує чітка функціональна подібність між людством, народом і окремим індивідом".

Св. Павло і Е. Сведенборг бачили цю істину внутрішнім духовним зором.

А теоцентричний представник філософського езотеризму Володимир Олексійович Шмаков доводив виказану позицію раціональними методами:

"Вірно виявлена загальна ідея організму однаково застосовна до людини і суспільства, але в останньому вона виявляється з більшою силою і багатоманіттям".

"Суспільство у порівнянні з людиною є організмом вищого порядку"

"Елементом суспільного організму має бути визнана окрема людська особистість".

"Суспільство - це організм, а тому в ньому можна знайти аналоги всіх процесів, що спостерігаються нами в організмах окремих істот".

Водночас В.О. Шмаков визначав, що індивідуальні і колективні організми "тотожні за внутрішньою ідеєю, але аналогічні за зовнішнім розкриттям, .. лх)му і заперечення того, що суспільство є організмом, і повне ототожнення організму суспільства з організмом людини, що супроводжується бажанням знайти у будові суспільства всі органи людського тіла, - однаково суперечать істині. Єдино вірне рішення полягає у визнанні тотожності за внутрішньою сутністю, але аналогічності за зовнішніми якостями між організмами людини і суспільства" [58].

Це положення чи не вперше в історії на фундаментальному рівні визначило, що люди, подібно до живих клітин, народжуються для виконання певних соціальних функцій. Але якщо функціональне призначення тієї чи іншої клітини можна визначити порівняно просто - за видимими зовнішніми відмінностями, - то з функціональне призначення людини визначити значно складніше - за духом. І для цієї невидимої сфери потрібні спеціальні методи пізнання.

У свою чергу К. Г. Юнг стверджував: "душа народу є структурою лише дещо складнішою, ніж душа індивіда".

Відтак, можна зробити висновок, що людське суспільство являє собою організм, в якому кожна людина народжується для виконання певної групи функцій (хоча іноді може досить якісно виконувати й функції іншої групи).

З цього положення слідує, що для кожної людини існує певна діяльність, яка відповідає її внутрішній природі, та яку людина може робити невимушено, ефективно і радісно.

Це та "споріднена праця" Г. С. Сковороди, яка розкриває в людині її божественну природу, приносить їй щастя та спасіння, та робиться легко і радісно. Причому така легкість зовсім не виключає творчих над зусиль, адже "нема радісніше, як жити за натурою".

Споріднена праця робиться з любов'ю, на що звернув увагу і Е. Сведенборг, який доводить, що виконання роботи з любові до неї є ознакою ангельською, а робота лише задля потреби в їжі та одязі - ознакою диявольською.

У цьому ракурсі слід звернутися до Традиції. Традиція - це істини чи принципи божественного джерела, що відкриті людству, і, в дійсності, цілий космічний сектор, за допомогою різних образів передачі Знання. Ці принципи застосовувані у різних галузях, таких, як закон, соціальні системи, мистецтво, символізм, науки. Традицію можна охарактеризувати як абсолютну істину і спосіб, метод звертання людини до неї. Останнім часом традицію стали співвідносити з вічною мудрістю, що лежить в основі кожної релігії, що є Софією.

На думку одного з перших фундаментальних критиків сучасного світу, що закликав до інтелектуальної реформації, французького філософа Рене Генона (1886-1951) "традиційною цивілізацією ми називаємо цивілізацію, засновану на принципах у прямому значенні цього слова, тобто таку, в якій духовний порядок домінує над всіма іншими [17]. При цьому Традиція має рівні інтеграції людини у неї, рівні інтенсивності духовного процесу кожної конкретної людини (екзотеричний - "зовнішній" (загальний), езотеричний - "внутрішній" (потаємний)).

Одвічна мудрість має традиційні форми: Адаптовану Традицію (до певних умов), що має наступність від Примордіальної (Первісної) Традиції, та саму Примордіальну Традицію, що є джерелом людського життя.

Згідно з Примордіальною Традицією можна визначити, що фахова діяльність є виявленням і продовженням природи людини. А виконання діяльності відповідно до сутності кожної окремої людини є найвищою мірою, що відповідає космічному порядку, а сама діяльність набуває ознак святості: "Є різниця між дарами милості, Дух же той Самий. Є й різниця між служіннями, та Господь той же Самий. Є різниця й між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе"; "І кожному дається виявлення Духа на користь. Одному бо Духом дається слово мудрості, а другому слово знання тим же Духом, а іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом, а іншому роблення чуд, а іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів, а тому різні мови, а іншому вияснення мов. А все оце чинить один і той

Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче" (Перше Послання до коринтян Святого Апостола Павло (розділ 12).

Помилка сучасної концепції, згідно з якою людина може обрати будь-яку професію та навіть змінювати її (начебто професія є чимось зовнішнім і без жодного реального зв'язку з індивідуальною природою людини) полягає саме у нерозумінні цього принципу.

Згідно Р. Генона "у традиційній концепції, навпаки, кожен має нормально виконувати функцію, до якої він призначений за своєю власною природою, з тими визначеними здібностями, які по суті містить у собі, і він не може виконувати іншу функцію, не створюючи істотного безладу, що мав б наслідки для всієї соціальної організації, частину якої він становить; більше того, якщо такий безлад поширюватиметься, то це спричинить певні наслідки і для самого космічного середовища, оскільки всі речі пов'язані між собою точними співвідношеннями... У традиційній концепції сутнісні якості визначають діяльність істот; у профанній концепції, навпаки, ці якості більше не враховуються, а індивіди розглядаються як взаємозамінні і чисто нумеричні "одиниці". Логічно, що ця концепція може привести до здійснення лише "механічної" діяльності, в якій більше немає нічого істинно людського. Саме це ми можемо констатувати в наші дні..." [16].

Як видно, з традиційної концепції слідує, що будь-яка суспільно корисна діяльність є престижною і священною, якщо тільки вона робиться кваліфіковано і з любов'ю, тобто вартість людини визначається не характером виконуваної суспільно корисної роботи, але якістю її виконання. За такого підходу люди, які кваліфіковано роблять свою справу на різних рівнях суспільної ієрархії, насправді є рівними перед суспільством і перед Богом. Це визначав ще Г.С. Сковорода: "Бог подібний до багатого водограю, що наповнює різні посудини, відповідно до їхнього об'єму. Над водограєм напис: "Нерівна всім рівність". Ллються з різних рурок різні струминки у різні посудини. Менша посудина має менше, але тим рівна вона з більшою, що так само повна. Бо що є дурніше, як рівна рівність, яку дурні у світ ввести марно хочуть? Яке бо дурне те, що супротивне блаженній природі?.." [58].

Аналізуючи погляди традиційної концепції, можна сформулювати наступні чотири твердження:

1. Людина має піднятися на рівень, що відповідає її природі, та на якому вона може займатися діяльністю, яку може робити з любов'ю, і яка дається їй порівняно легко і невимушено, - саме така праця забезпечує людині самореалізацію та приносить щастя.

2. Істинний соціальний статус людини залежить не від її місця у формальній ієрархії, а від того, як добре вона виконує свою соціальну функцію.

3. Найкращих успіхів людина може досягнути лише у тій діяльності, яка відповідає її природі та функціональному призначенню у соціальному організмі.

4. Людина має прагнути не вершин соціальної ієрархії, а вершин майстерності у тій суспільно-корисній справі, до якої вона природжена.

Відтак, для зупинення розвитку дії принципу Пітера у масову свідомість повинні увійти визначені положення.

Виказані положення мають забезпечити самоочищення організаційних структур від некомпетентності.

Ще Л. Дж. Пітера визначив, що в основі системи, яка спонукає індивіда підніматися на свій рівень некомпетентності, знаходяться певні чітко окреслені світоглядні настанови, що панують у масовій свідомості. Проблема ж полягає у тому, що на мікрорівні, коли працівникові доручають виконати роботу, якій він не можете по-справжньому дати раду, то саме цей вид діяльності і стає його постійним заняттям. Виконуючи доручену роботу, основні функціональні обов'язки відходять на другий план, що, як наслідок, призводить колег до розпачу і підриває ефективність всієї організації.

Приклади цього відомі з практики. Так, якщо працівник здатний виконувати роботу ефективно і без напруження, - то майже кожен зазначить, що на цій роботі він не можете себе повністю реалізувати і тому має піднятися вище.

Л. Дж. Пітер визначав, що більшість як менеджерів з персоналу, так і безпосередніх керівників звертають увагу на професійний досвід та компетентність кандидата на вищу посаду. Так, "кожний адміністратор серед моїх співрозмовників погоджувався, що компетентність повинна винагороджуватися вищою посадою, а некомпетентність слід розглядати як перешкоду до просування по службі. Проте ніхто не виявив видимого розуміння того, що в системі, де компетентність є підставою, а некомпетентність - перешкодою для просування, кожний окремий працівник зупиняється врешті-решт на рівні своєї некомпетентності".

У цьому контексті наведемо погляди, які сьогодні панують у масовій свідомості, щодо людини та її працю:

1. Людині, яка легко й із задоволенням виконує свою роботу на певному рівні, доцільно піднятися на вищий рівень, щоб вона працювала з більшим напруженням і повніше себе реалізовувала.

2. Чим вище знаходиться людина у соціальній ієрархії, тим успішніше її життя, тим більшої пошани вона заслуговує, тим вищий її соціальний статус та авторитет, та врешті-решт - тим вона щасливіша.

3. За наявності певних здібностей і відповідної підготовки будь-яка людина може успішно займатися будь-якою діяльністю.

4. Прагнення кожної людини піднятися на вершину соціальної ієрархії - справа природна і корисна для процвітання суспільства.

Сформульовані положення належать до світоглядних основ сучасної заматеріалізованої цивілізації, але є хибними. Адже, нажаль, саме вони фактично запускають у людській спільноті у дію руйнівний механізм тотальної некомпетентності на всіх рівнях суспільної свідомості.

Л. Дж. Пітер запропонував такий метод боротьби з тотальною некомпетентністю - це усвідомлення людиною власного рівня некомпетентності та відмова від просування нагору.

У свою чергу, з точки зору реальних життєвих ситуацій, компетентністю він визнав "володіння здібностями та вміння виконувати певну функцію".

Сучасні ж управлінські моделі будуються на основі принципів результативної дії. Тобто, коли моніторинг праці персоналу для менеджерів не є пріоритетним, а головними для них виступають кінцеві результати діяльності. Виправдання обраних методів також оцінюється за кінцевим результатом.

Така позиція має історичну основу: "За плодами їхніми пізнаєте їх" (Євангелія від Матвія (розділ 7), - тобто йдеться про кінцеві результати. А також наукове підґрунтя - використання методу експертних оцінок із застосуванням системи об'єктивних критеріїв.

Придатність людини до виконання тієї чи іншої соціальної функції (відповідної діяльності) можна визначити, застосувавши таку методику:

1. Визначити соціальні функції та їх основні види.

2. Виявити соціальні групи, здатні до виконання визначених функцій;

3. Розробити методи ідентифікації (оцінки) і добору людини певної соціальної групи для виконання соціальної функції.

Відтак, йдеться вже не про знаходження чіткої відповідності людини і конкретної професії, а про вид діяльності в соціальному організмі, що охоплює цілий спектр професій і, водночас, є складовою частиною кожної професії.

Запропоновані методи дозволять якнайкращим чином мінімізувати вплив некомпетентності на масову свідомість.