Менеджмент туристичного підприємства - Кудла Н.Є. - 5.2. Туристичні блага та інфраструктура

У структурі туристичного продукту вирізняють блага і засоби, які поділяються на дві групи:

- основні блага (туристичні цінності);

- комплементарні блага і засоби (туристична інфраструктура). З наведеного поділу випливає, що провідна роль у формуванні

туристичної пропозиції належить туристичним цінностям, тому їх виокремлено у групу основних благ. Це зумовлено такими причинами¹:

- туристичні цінності є основною (домінуючою) причиною подорожі, незважаючи на інші мотиви, хоча б такі як торгівля чи

бізнес;

- туристичні цінності є найважливішим фактором створення інших елементів туристичної пропозиції;

- туристичні цінності у сучасному світі відіграють все більше організаційну роль.

Туристичні цінності - специфічні ознаки й елементи природного середовища та прояву людської діяльності, які є предметом особливого зацікавлення туристів. Ознаки цінностей має таке природне середовище, яке є атракційним з позиції туристичного бачення.

Приймаючи за основу класифікації походження і характер використання туристичних цінностей, виокремлюють:

- природні (натуральні) цінності, створені природою (наприклад, море, гори, краєвиди, кліматичні умови, корисні копалини тощо);

- культурні (антропогенні) цінності, створені людською працею. Узагальню вальну класифікацію культурних цінностей створив

В. Кручак, який розподілив їх на історичні й сучасні. До першої групи належать місця, які історично пов'язані з визначними подіями і знаменитими людьми, об'єкти архітектури, технічні досягнення, археологічні розкопки, музейні колекції, місця релігійного культу. У групі сучасних цінностей визначено економічні задуми (наприклад, нові міста), промислові підприємства, винаходи комунікаційних засобів, об'єкти сучасної культури (галереї, мистецькі експозиції, фотовиставки), великі торговельні й розважальні центри, об'єкти водного будівництва (аквапарки).

У літературі існує поділ туристичних цінностей за здійснюваною функцією, де вирізняють відпочинкові, краєзнавчі й специфічні цінності. Відпочинкові цінності створюють можливість відвовлення фізичних сил і відпочинку. Цьому сприяють такі ознаки природного середовища: чисте повітря, тиша, низький рівень урбанізації, чудові краєвиди, комфортні умови проведення відпочинку, сприятливі кліматичні умови й лікувальні властивості земельних надр та клімату.

До групи відпочинкових цінностей належать:

- місцевості з рекреаційними умовами;

- міські агломерації, які одночасно є провідними центрами культурного життя;

- відпочинково-розважальні центри;

- оздоровчо-санаторні об'єкти.

Краєзнавчі цінності охоплюють матеріальні об'єкти та прояви духовної культури, які становлять предмети зацікавлення туристів. Серед краєзнавчих можна виділити природні та антропогенні цінності. Природні цінності охоплюють три групи об'єктів, які розрізняють залежно від участі людини у їх виникненні. До природних цінностей, що утворилися без втручання людської діяльності, належать: особливості флори і фауни, скелі, полонини, яри, долини, водоспади, печери та інші геологічні об'єкти. Наступну групу становлять об'єкти людської діяльності: парки, музеї, ботанічні сади й зоопарки. У третій групі простежується незначне втручання людини, яке не впливає на характер і призначення об'єкта. Це оглядові майданчики, національні парки й інші природоохоронні території.

Натомість до антропогенних (культурних) цінностей належать матеріальні об'єкти та їх елементи, які безпосередньо пов'язані з життєдіяльністю людини і нею створені. Це археологічні музеї та заповідники, музеї просто неба (skansеп), осередки народної творчості, мистецькі та біографічні музеї, щорічні культурні заходи та місця релігійного паломництва.

Специфічні цінності дозволяють займатися різними видами кваліфікованого туризму і становлять визначені місця природного середовища, якими зацікавлений не масовий туристичний рух, а лише нечисленні суспільні групи населення. Використання цих цінностей вимагає теоретичної й практичної підготовки, яка засвідчується відповідними кваліфікаційними документами, наявності спеціального інвентарю та належної фізичної форми. До кваліфікованих форм туризму належать: рибальство, мисливство, наїзництво, спелеологія, підводне плавання, лещатарство, водні види спорту.

Завдяки своїй різнорідності, а часто й унікальному характеру туристичні цінності дають змогу набути естетичних вражень, активізувати сферу психологічних переживань, виступають елементом розвитку, формування свідомості особистості туриста й можуть створювати оточення, яке сприятиме відпочинку та регенерації фізичних сил.

Основні туристичні блага є головною силою, яка приваблює туристів. Вони також задають напрям туристичному руху і формують його часово-просторову структуру. Однак, щоби цей рух міг існувати, необхідно підтримувати діяльність щодо збереження й пристосування туристичних об'єктів до його потреб. Це забезпечують комплементарні туристичні блага, які можна визначити як туристичну інфраструктуру, або туристичне освоєння території. Якщо основною функцією туристичних засобів і благ є обслуговування туристичного руху, більшість комплементарних цінностей відносять до паратуристичної інфраструктури, оскільки вони призначені для задоволення суспільно-виробничих потреб, якими користуються не лише туристи (комунікаційна, торговельна мережі, існування яких не залежить від розвитку туризму).

Туристична інфраструктура - це сукупність підприємств й інституцій, які є територіальним, матеріальним і організаційним підґрунтям розвитку туризму. Вона охоплює чотири основні елементи: об'єкти розміщення, харчування, супутню та комунікаційну сферу.

Основним елементом визнано сферу розміщення, яка повсюдно вважається мірилом величини туристичної пропозиції певної території. З огляду на величезну різноманітність пропонованих нічліжних місць існують значні складнощі й відмінності у класифікації засобів розміщення. Сфера розміщення охоплює такі об'єкти: готелі, мотелі, кемпінги, літні будиночки, туристичні бази, наметові поля тощо; до цієї сфери належать й інші об'єкти розміщення, які використовуються з туристичною метою.

Всесвітня туристична організація (UNWTO) визначає склад туристичних об'єктів колективного розміщення, а саме¹:

- готелі та інші готельні об'єкти (готелі, мотелі, гуртожитки, які пропонують місця для ночівлі);

- спеціалізовані об'єкти (санаторії, профілакторії, відпочинкові бази, спальні місця у засобах громадського транспорту);

- інші об'єкти колективного розміщення (кемпінги, наметові поля, туристичні притулки, заїзди, гостьові будинки).

До колективного розміщення залучається й приватний житловий сектор (приватні квартири, орендовані кімнати, інші будівельні споруди).

Важливим елементом туристичної інфраструктури є сфера харчування. Вона призначена для задоволення потреб туристів у їжі та забезпечення продуктами харчування місцеве населення. Отже, сфера харчування має паратуристичний характер і, залежно віл характеру місцевості (тобто, чи є домінуючою серед інших господарських функцій) і пори року (сезонність туризму), обслуговує зазвичай одну з груп населення - місцеве або приїждже.

До сфери харчування, або гастрономічних послуг, належать підприємства, які споживають і купують харчові продукти та мають відповідну виробничо-заготівельну, переробну й транспортну базу. Основну групу становлять:

- підприємства відкритої (загальнодоступної) гастрономії, які обслуговують певну територію;

- підприємства закритої гастрономії (внутрішнього призначення), які разом з іншими об'єктами (школами, садочками, лікарнями) є недоступними для більшості населення й туристів;

- гастрономічні об'єкти при готелях та інших об'єктах розміщення відкритого (більшість готелів) або закритого (більшість від* починкових закладів) типу.

Окрім гастрономічних закладів до комплексу організацій харчової сфери належать підприємства, які постачають туристам продукти харчування (продуктові магазини), та установи, що забезпечують відповідні поставки до цих підприємств.

Згадані сфери розміщення і харчування охоплюють основні туристичні установи, без яких було би неможливим функціонував ви більшості видів туризму. Однак важливим їх доповненням є підприємства допоміжної, чи супутньої, сфери, які дають змогу якнайповніше використовувати туристичні об'єкти, а нерідко утворюють певні додаткові цінності, які підвищують туристичну привабливість території. До закладів супутньої сфери належать підприємства та інституції з надання послуг торговельного, розважального, культурного, анімаційного, спортивного характеру, які розподілені у чотири основні групи:

- спортивно-рекреаційні об'єкти - дають змогу використовувати туристичні цінності певної території (басейни, пляжі, аква-парки, гірськолижні витяти й траси, маршрути пішохідно-велосипедного туризму, водні причали, стадіони, більярдні клуби, тенісні корти тощо);

- роз'яснювально-інформаційні установи - полегшують туристичну діяльність (агенції обслуговування туристичного руху та пункти туристичної інформації);

- культурні та розважальні заклади (кінотеатри, виставкові зали, театри, бібліотеки);

- установи з надання послуг - призначені задовольняти щоденні потреби туристів (мережа роздрібної торгівлі, підприємства зв'язку, установи охорони здоров'я, інститути охорони громадського правопорядку, служби гірського та водного порятунку тощо).

Останнім елементом туристичної інфраструктури є комунікаційна сфера, її завдання - забезпечити туристам комунікативний зв'язок між місцем постійного проживання й місцем тимчасового перебування, вільне і вигідне переміщення у межах туристичної території та доступ до специфічних туристичних об'єктів (наприклад, канатна дорога, вузькоколійка).

Комунікаційна сфера охоплює підприємства та установи, які задовольняють потреби туристів у транспорті й зв'язку. Задоволення цих потреб забезпечує система засобів дорожнього, залізничного, повітряного, водного транспорту та засобів поштового, телекомунікаційного і мобільного зв'язку. Якщо вважати, що переміщення туристів у просторі є найбільш характерною ознакою туризму, то транспорт, який забезпечує це переміщення, є основною умовою його успішного функціонування.