Управління людськими ресурсами - Воронкова В.Г. - 14.2. Методологія аналізу галузевого планування

Для того щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути створені передумови, випробувані світовою практикою. До них належать:

• наявність суб'єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу куплі-продажу, досягти цього можна створенням різноманітних форм власності — індивідуальної, приватної, акціонерної, державної, кооперативної, змішаної;

• еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг не визнає;

• конкуренція, яка надає усім суб'єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

• вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб'єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

• реальна інформація про ринок у його суб'єктів.

Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій.

Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести ринок нікому і ніколи не вдавалося, він є об'єктивною категорією, проте суспільство, в тому числі держава, можуть створити сприятливі умови для його відтворення. Єдність економічних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.

Економічні потреби — це необхідність у життєвих благах, бажання володіти ними і використовувати за призначенням.

Об'єктивний закон зростання потреб відображує безперервне зростання маси і різноманітності споживчих вартостей у результаті зростання продуктивних сил. Це призводить до зміни структури виробництва і витіснення існуючих потреб новими. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що веде до збільшення продуктивності праці, а отже до появи нових потреб.

Виробництво завжди в кінцевому підсумку пов'язано з потребами, що склалися. Поза потребами неможливе й саме виробництво. Рушійною силою розвитку сучасного суспільства є забезпечення умов для безперервного розвитку потреб.

Наукове обґрунтування економічних потреб має велике практичне значення. На їх основі можна побудувати соціальні нормативи, тобто науково обґрунтовані показники, що характеризують ступінь розвиненості соціальної сфери, досягнутий рівень реальних доходів, умови праці та побуту, ступінь професійної підготовки й освіти різних соціальних груп населення. Особливо важливо для регулювання соціальної сфери обґрунтувати оптимальний споживчий бюджет — кількісне вираження життєвих засобів. Його розраховують за нормами і нормативами споживання, що задовольняють розумні, раціональні потреби. Оптимальний споживчий бюджет — кількісне вираження життєвих засобів. Його розраховують за нормами і нормативами споживання, що задовольняють розумні, раціональні потреби. Оптимальний споживчий бюджет використовують для оцінки досягнутого рівня життя населення та вибору ефективних шляхів його зростання.

Порівняння фактичного споживання з нормами оптимального споживчого бюджету дає можливість визначити ступінь задоволення потреб, виявити незадоволений попит та вжити заходів для розвитку виробництва і сфери послуг.

Економічний інтерес — це вигода, якої досягають у процесі реалізації економічних відносин. Вона забезпечує самостійність, саморозвиток суб'єкта, тобто створення умов, достатніх для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень. Якщо економічні відносини не реалізують економічних інтересів, суб'єкти намагаються досягти своєї вигоди поза економічними відносинами (порушують закони, розвивають тіньову економіку, займаються спекуляцією, крадуть тощо).

Кожен суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки й економічних інтересів, сукупність утворює систему. За ознакою суб'єктності розрізняють особисті, колективні, суспільні інтереси.

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями. За важливістю виділяють:

* головні та другорядні; за часовою ознакою — поточні та перспективні;

* за об'єктом інтересів — майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці та життя;

* за ступенем усвідомлення — дійсні та помилкові.

Суперечності інтересів мають як суб'єктивну, так і об'єктивну основу. Перша пов'язана з виявами суб'єктивізму і волюнтаризму. Друга заснована на відмінностях в економічному становищі різних суб'єктів.

У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації. Особистий інтерес найманого працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізовано інтерес підприємства, на якому він працює. Отже, мають бути реалізовані інтереси підприємця, споживачів продукції, суспільства в цілому. Незважаючи на те, що кожний вид економічних інтересів є персоніфікованим, відокремленим, грунтується на певній потребі, він органічно пов'язаний з колективним і суспільним інтересом. Це створює підґрунтя для єдності визначальних (головних) інтересів і відбивається у мсті виробництва. Вперше загальні принципи планування були сформульовані А. Файолем.

Загальноекономічні принципи: системність, цілеспрямованість, комплексність, оптимальність, ефективність, науковість, пріоритетність, збалансованість, зайнятість, директивність, самостійність, конкретність, об'єктивність, динамічність, ризик і ін.

Загальнонаукові методи планування: метод наукової абстракції, метод системного аналізу, або системний підхід, метод аналізу і синтезу, поєднання кількісного та якісного аналізу, математичні і статистичні методи, метод аналогії.

Метод наукової абстракції: метод поглибленого пізнання дійсності, заснований на звільненні інформаційного матеріалу від випадкового, неістотного і виокремлення в ньому стійкого, типового. Результатом застосування методу наукової абстракції, його продуктом є теоретичні абстракції, наукові поняття, категорії, економічні закони.

Метод системного аналізу, або системний підхід — ринкова економіка - це певна цілісність, в якій реалізується взаємозв'язок елементів, компонентів, що входять до її складу. При цьому цілісність визначається не тільки складом властивих їй елементів, а й зв'язками між ними.

Системний підхід в ринковому плануванні означає вивчення внутрішніх структурно-функціональних, причинно-наслідкових, ієрархічних прямих і зворотних зв'язків. Пізнання цих зв'язків дає змогу виявити складні процеси розвитку виробничих відносин, з'ясувати природу багатьох економічних процесів і явищ.

Метод аналізу і синтезу. Аналіз — це процес розумового або фактичного розкладання цілого на складові частини, а синтез — поєднання різних елементів, сторін предметів у єдине ціле. Аналіз дає можливість визначити окремі сторони об'єкта, зробити ряд наукових абстракцій виявити певні поняття. Подальше поєднання їх призводить до вивчення більш глибокої сутності цілого. Системний підхід неможливий без організації єдності аналізу і синтезу.

Поєднання кількісного та якісного аналізу дає теоретичне підґрунтя для визначення нового підходу до темпів і пропорцій розвитку господарства, постановки конкретних практичних завдань розвитку економіки. Він передбачає чітке виявлення якісної визначеності процесу і виділення тих сторін, елементів, що можуть бути виміряні кількісно; вивчення динаміки процесу; виявлення чинників, які впливають на зв'язки елементів у цій системі.

Математичні і статистичні методи забезпечують поєднання кількісного і якісного аналізу. Розвиток економічної теорії пов'язаний зі сходженням від абстрактного до конкретного. Цей процес є рухом від простих форм безпосереднього буття системи до її сутності, діалектичне розгортання сутності в багатоманітність форм її руху і зовнішнього вияву, генетичний процес формування економічної системи.

Метод аналогії означає перенесення властивості (сукупності властивостей) одного явища на інше. Зрозуміло, заздалегідь мають застосувати аналогію, встановлювати необхідні зв'язки і відхилення між ознаками явищ, що існують у реальній дійсності. У певному значенні аналогія є різновидом порівняння, оскільки вона спрямована на вивчення подібності та відмінності явищ.

Гіпотеза — це науково обґрунтоване припущення про можливі зв'язки, відносини, причини явищ. Слово "функція" в дослівному перекладі з латинської означає "виконання, завершення".

Плануванню властиві такі функції:

Теоретико-пізнавальна функція: розкриття змісту економічних законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів, форми їхнього вияву, об'єктивно-внутрішні суперечності, подолання яких заперечує поступовий економічний рух суспільства.

Процес пізнання розпочинається з розгляду фактів, масових економічних спостережень, вивчення поведінки господарських суб'єктів. На основі вивчення цього матеріалу відбирають сталі, типові явища. Це дає змогу перейти до пізнання економічних законів і категорій. Тільки ґрунтуючись на всебічному пізнанні теоретико-пізнавальної функції, можна успішно реалізувати практичну функцію ринкового планування. Теоретико-пізнавальна функція планування є методологічним фундаментом для інших економічних дисциплін.

Практична функція: обґрунтування конкретних шляхів використання економічних законів, перекладання їхніх вимог на мову практичних законів щодо вирішення господарських завдань, здійснення економічної політики, яка б найповніше відповідала інтересам людини, колективів, суспільства; обґрунтування раціональних форм управління господарством, здійснення практичних заходів щодо розв'язання економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва, зростання життєвого рівня населення. Прогностична функція планування: забезпечення суспільству можливості в економічних діях здійснювати необхідне передбачення щодо розвитку економічних процесів.

Саме завдяки вивченню планування людина може знати, які дії можуть сприяти подоланню економічних криз, зменшенню інфляції, скороченню безробіття, зростанню реальних доходів населення.

Прогностична функція ринкового планування — це постійне складання наукових прогнозів розвитку виробництва.

Методологія планування сценаріїв складається із наступних етапів: визначення прострорових і часових меж моделі;

виявлення поточних припущень і ментальних моделей індивідів, що впливають на ці рішення.

Вироблення дивергентних сценаріїв можливого розвитку на основі висхідних припущень:

* аналіз впливу ключових змінних для кожного сценарію;

* розробка планів дій;

* моніторинг розвитку подій.

В турбулентному середовищі менеджмент потребує вміння передбачати розвиток ситуації.

Метод сценаріїв забезпечує інтеграцію різних підходів до прогнозування — як кількісних, так і якісних.

Застосування даного підходу на практиці робить менеджмент більш гнучким і спонукає компанію виробляти альтернативні плани, а також створювати систему безперервного планування.

Передбачення розвитку галузі — метод, подібний з плануванням сценаріїв, який набирає все більшу популярність. Передбачення розвитку галузі засновано на глибокому розумінні тенденцій в технологіях, демографії, законодавстві і стилі життя, враховувати "правила гри" і створювати новий конкурентний простір.

Передбачення розвитку галузі дозволяє менеджерам враховувати сили, від яких залежить майбутнє їх виду діяльності, і впливати на них. Для передбачення майбутньої галузі недостатньо одного планування сценаріїв і прогнозу розвитку технологій. Планування сценаріїв розпочинається з того, що є на даний момент, а потім передбачається, що може відбутися.

В розвиненому середовищі прогнозування такі методи, як об'єктивні і суб'єктивні, а також евристичні і аналітичні можуть використовуватися в сукупності. В турбулентному середовищі важливіше всього гнучкість і швидкість адаптації, перевага віддається не прогнозуванню, а передбаченню.

В галузевому плануванні можливо застосувати:

1) стратегію диверсифікації;

2) стратегію керування затратами (лідерство за цінами);

3) стратегію фокусування (спеціалізації).

Якщо організація провадить стратегію диференціації, то вона виділяється серед конкурентів якістю товарів і послуг.

Організація, що застосовує стратегію керування затратами, досягає конкурентних переваг завдяки зниженню власних витрат до нижчого рівня, ніж у конкурентів.

Організації, що дотримуються стратегії фокусування (спеціалізації), зосереджують увагу на специфічному регіональному ринку, асортимент виробів чи групі споживачів. Найважливіше питання на корпоративному рівні — це суть та ступінь диверсифікації.

Диверсифікація — це кількість видів діяльності, у яких задіяна організація, і як вони пов'язані між собою. Можливі три стратегії диверсифікації:

1) стратегія одного продукту;

2) пов'язана;

3) нспов' язана диверсифікація.

Організація, що дотримується стратегії одного продукту, виробляє лише одну послугу та продає на єдиному географічному ринку.

Якщо види бізнесу якимось чином пов'язані, то організація використовує стратегію пов'язаної диверсифікації. Пов'язана диверсифікація дає змогу організації використовувати свої переваги та потенціал більше, ніж в одній справі. Якщо організація досягне цього, то може виникнути синергія бізнесів, тобто загальний результат бізнесу стане вищим, ніж ефект кожного зокрема. Фірми, що дотримуються стратегії непов'язаної диверсифікації, займаються кількома видами бізнесу, що не пов'язані між собою. Якщо організація проводить диверсифікацію, їй потрібно також вести моніторинг і менеджмент стратегії.

Портфельний метод менеджменту — це метод, який використовують диверсифіковані організації з метою вибору найбільш привабливого типу бізнесу (чи їхньої групи) та ефективного керування ним для максимізації прибутку.