Управління людськими ресурсами - Воронкова В.Г. - 15.1. Сутність планування

15.1. Сутність планування.

15.2. Класифікація планів.

15.3. Принципи планування.

15.4. Методи планування.

15.5. Причини здійснення планування.

15.6. Переваги І недоліки планування.

15.1. Сутність планування

Планування — специфічний вид управлінської діяльності — направлено на вибір оптимальної альтернативи розвитку об'єкта управління, розрахованого на певний період часу. Сьогодні для нашої країни особливу актуальність набувають обґрунтування і розробка стратегії соціально-економічних перетворень з чітким визначенням цілей, пріоритетів і етапів. Важливий елемент такої стратегії — планування. Результат процесу планування — план, що дає опис майбутнього (бажаного) стану і тенденцій, в якому знаходять відображення цілі суб'єкта управління, що розробляє цей план. План завжди повинен включати систему цілей і схему дій щодо їх реалізації (заходи, завдання, ресурси). Для ефективного планування необхідно, щоб план відповідав на шість питань:

1. Що повинно бути зроблено?

2. Де робота буде зроблена?

3. Коли робота повинна бути зроблена?

4. Як робота буде зроблена?

5. Чому робота повинна бути зроблена?

6. Хто збирається робити певний вид роботи?

Планування слід розглядати як внутрішньополітичну категорію, як координуючий механізм, що не залежить від характеру суспільної системи. Якщо теорія планування розкриває закономірності і принципи обґрунтування рішень, то організація планування досліджує його процесно-структурний аспект. Не можна погодитися з думкою вчених, які не вважають планування наукою і розглядають цей процес лише як метод прийняття рішень, форму реалізації соціально-економічної політики. Більше того, в умовах реформування української економіки більшість спеціалістів стали відкидати не тільки науку планування, але і практику як структурний елемент системи управління і регулювання економіки. Розвиток організації може здійснюватися за рахунок зовнішніх і внутрішніх ресурсів. В першому випадку відмічають розвиток екзогенного типу; у другому — ендогенного типу.

Основою постіндустріалізму вважається розвиток ендогенного типу відображається в ендогенній теорії науково-технічного прогресу, але планова система розвитку (чи розвиваюча система) орієнтована на використання екзогенних ресурсів. Екзогенні ресурси можуть бути отримані із зовнішнього джерела, чи за рахунок перерозподіленім в самій організації. Планова розвиваюча система — це система розвитку екзогенного типу.

В контексті світової практики планування — достатньо складний і багатоманітний вид розумової діяльності, що має наступні принципові особливості:

1. Планування — це завжди попереднє прийняття рішень, направлене на досягнення певних результатів в перспективі.

2. Система планування повинна бути гнучкою і здатною адаптуватися до постійних змін як об'єкта управління, так і зовнішнього середовища, тобто план потребує постійного корегування, поскільки досягнення планованого результату визначається дією великої сукупності взаємопов'язаних умов і факторів, що приводять до постійних змін, як в самому об'єкті, так і в зовнішньому середовищі. Стан будь-якого об'єкту завжди невизначений, поскільки вирішення одних проблем не виключає можливість появи інших, навіть більш складних.

3. Процес планування завжди направлений на досягнення бажаного стану і передбачає як попередження помилкових дій, так і скорочення числа невикористаних можливостей.

4. Роль планування не в передбаченні майбутнього стану об'єкта і не в пасивному пристосуванні до змін, що відбуваються, а в активному перетворенні об'єкта планування до зовнішнього середовища.

Таким чином, планування — це процес економічного обґрунтування раціональної поведінки суб'єкта господарювання для досягнення своїх цілей. Планування являє собою процес формування цілей, визначення пріоритетів, засобів і методів досягнення; розглядається як кінцевий етап прогнозування, в процесі якого приймаються рішення на основі вибору тих чи інших альтернатив розвитку.

Планування має як переваги, так і недоліки.

Переваги планування:

• намір вирішити задачу раціонально, з меншими витратами;

• підготовка до використання майбутніх переваг середовища господарювання;

• покращення координації дій виконавців;

• підсилення колективних можливостей використання сил за рахунок сумісних дій зацікавлених сторін;

• більш раціональне використання обмежених ресурсів;

• можливість контролю за подіями і визначення проблем в діяльності.

Недоліки планування:

• неможливість відобразити в плані всю багатоманітність життєвих умов;

• стабільність прийнятого рішення, що може обернутися збитком при динамічних обставинах бізнесу;

• необхідність ресурсів (часу і засобів) для розробки плану. Зарубіжні спеціалісти з планування так відмічають:

1) успіх приносить довгостроковий досвід планування (як правило, більше 2 років);

2) для підприємця великі успіхи частіше всього є наслідком не планування, а успіху, його ділових і творчих здібностей;

3) планування скоріше створює переваги в діяльності, чим приносить негативний ефект.

Тому бажано, щоб підприємець мав план у зв'язку з складними і швидкозмінними умовами бізнесу, які слід раніше передбачити, а також розробити сучасні і оптимальної дії щодо нівелювання їх негативів. Але план не можливо вважати панацеєю від всіх негараздів, його застосування має ряд обмежень, які обумовлені:

• невизначеністю, багатомірністю і стохастичністю середовища господарювання. Тому для виконання необхідні додаткова інформація; прогноз і визначення ступеня його вірогідності, недосконалість законодавчої бази країни;

* ресурсними обмеженнями; проблемами етичних властивостей, якщо в суспільстві не сформовані основи підприємницької етики і відсутня культура бізнесу.

Крім того, недоліки планування пов'язані з наступними причинами:

• авторитарність керівництва фірми;

• суб'єктивізм поглядів виконавців;

• неточна і неповна інформація;

• форс-мажорні обставини;

• відсутність фінансового забезпечення;

• помилки в економічних розрахунках.

Тому з точки зору зручності використання слід говорити про форму плану у вигляді:

• набору обов'язкових документів;

• структури, що відображає внутрішню логіку побудови;

• переліку виконавців з вказівкою їх диференційованих задач;

• строків виконання, вказаних у відповідності з послідовністю необхідних дій;

• кошторису розходів;

розрахунків економічного ефекту як числового вираження поставлених задач. В сучасній практиці внутрішньофірмового планування мають місце особливості:

• диференціація функцій планування;

• підвищення складності плану;

• врахування вимог маркетингу;

• значний об'єм елементів перерозподілу ресурсів.

Критерієм ефективності внутрішньо фірмового планування виступає ступінь використання плану в реальному господарському житті як керівництва до дії, ступінь відповідності плану реальним умовам. Тому в теперішній час планування фірми являє собою безперервний процес, направлений на адаптацію рішень з врахуванням постійного обновлення інформації про стан справ фірми і умов її діяльності.

В умовах ринкової економіки адаптація плану стала основною проблемою планування, вона залежить від вибору моменту прийняття планового рішення; необхідний вибір часу прийняття планового рішення, а потім розробка процесу його адаптації з врахуванням нової інформації. Слід створити єдину раціональну систему планування, так як ефективний план потребує періодичного уточнення і буде залежати не тільки від нової інформації, але і досвіду, інтуїції, підготовки; керівництва; професійних менеджерів — економістів. Щоб план був дійсно корисним, він повинен виконувати роль помічника в управлінні; план — не мета, а можливий засіб досягнення цілі; цей засіб допоможе покращити майбутнє; визначається об'єктивним розумінням життя і суб'єктивними управлінськими рішеннями. Практика знає два типи механізмів:

1) планові, засновані на централізації і адаптації;

2) ліберальні, засновані на самоорганізації.

Для розкриття потенціалу організації необхідна прогресивність механізму як певне співвідношення між параметрами:

* процедур планування;

* стимулювання;

* далекозорості.