Науково-практичний коментар Закону України "Про нотаріат" - Коротюк О. В. - Стаття 1. Поняття нотаріату. Органи і особи, які вчиняють нотаріальні дії

ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття нотаріату. Органи і особи, які вчиняють нотаріальні дії

Нотаріат в Україні-це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у статті 40 цього Закону.

Поняття нотаріату визначається законодавцем як система органів і посадових осіб. Дане визначення неодноразово досліджувалося в правовій науці і було піддано справедливій критиці. Неточність і неоднозначність його формулювання породжує суперечливі думки відносно змісту і сутності понять "нотаріат", "нотаріальна діяльність", "нотаріус" тощо. Зокрема, постають питання, що є органами нотаріату і хто є його посадовими особами; в якому значенні використовується поняття "посадова особа" та ін. Крім того, важливо, що наведене визначення не розкриває суттєвих ознак нотаріату як правового інституту, не наводить якісних характеристик цього поняття, тому постає питання можливості і доцільності його практичного застосування.

У літературі нотаріат пропонується розглядати як правовий інститут, покликаний забезпечувати позасудову охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави шляхом вчинення в межах безспірних правовідносин нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами1. Запропоноване визначення в цілому відображає основні ознаки нотаріату як правового інституту, проте має деякі неточності. Зокрема, охорона і захист прав та законних інтересів нотаріусом може відбуватися не тільки шляхом вчинення нотаріальних дій, а й іншим чином. Наприклад, роз'яснення нотаріусом правових наслідків того чи іншого правочину може попередити порушення прав особи, якщо особа, дізнавшись про негативні для неї юридичні наслідки, не вчинить вказаного правочину. Охорона і захист прав та законних інтересів виступає основним і загальним завданням нотаріату як одного з інститутів юстиції, тому в жодному разі не обмежується лише вчиненням нотаріальних дій. У наведеному визначенні нотаріату вказується, що охорона і захист здійснюється шляхом "вчинення в межах безспірних правовідносин нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами". Здається необгрунтованим твердження, що нотаріальні дії вчиняються посадовими особами, а також органами, оскільки повноваженнями на вчинення нотаріальних дій в Україні наділені виключно відповідні особи, а саме нотаріуси (державні і приватні) (статті 34,35 Закону України "Про нотаріат"), посадові особи органів місцевого самоврядування (ст. 37 Закону України "Про нотаріат"), консули (ст. 44 Консульського статуту України), головні лікарі, їх заступники з медичної частини або чергові лікарі лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров'я, начальники госпіталів, директори або головні лікарі будинків для осіб похилого віку та інвалідів; капітани морських, річкових суден, що ходять під прапором України; начальники пошукових або інших експедицій; командири (начальники) військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів;

начальники установ виконання покарань; начальники слідчих ізоляторів; начальники госпіталів, санаторіїв та інших військово-ліку вальних закладів, їх заступники з медичної частини, старші або чергові лікарі (статті 40, 40і Закону України "Про нотаріат"). Таким чином, нотаріальні дії вчиняються тільки відповідними особами. Якщо ж говорити про органи нотаріату, то до них слід відносити органи, які здійснюють перевірку організації нотаріальної діяльності, контроль за нотаріальною діяльністю, її зупинення і припинення тощо. Зазначені органи не вчиняють нотаріальні дії, але також виконують функцію захисту і охорони прав та інтересів, попереджаючи вчинення правопорушень серед осіб, які вчиняють нотаріальні дії, та застосовуючи відповідні заходи до порушників нотаріальних процедур. Важливо також зазначити, що нотаріат як правовий інститут не лише охороняє і захищає права та інтереси, але й забезпечує їх належну реалізацію, що є обов'язковою і невід'ємною складовою належної діяльності нотаріату.

Для всебічного дослідження і розкриття поняття нотаріату як правового інституту необхідно визначити його суттєві ознаки, за допомогою яких можна відрізнити його від інших правових інститутів. На нашу думку, нотаріат характеризується наявністю таких ознак:

- особливий суб'єкт;

- спеціальні повноваження і обов'язки суб'єкта;

- спеціальні процедури.

Реалізація завдань нотаріату відбувається за участю спеціальних уповноважених осіб (нотаріус або інша особа, що вчиняє нотаріальні дії, посадові особи Міністерства юстиції України тощо), кожна з яких наділена законом особливими повноваженнями. Правовідносини, у межах яких зазначені особи реалізовують свої повноваження, є специфічними і стосуються здійснення різноманітних майнових і немайнових прав фізичних, юридичних осіб, територіальних громад і держави, реалізації приватних і публічних інтересів, створення нових і зміни чи припинення вже існуючих суспільних відносин та ін. Особливість цих правовідносин зумовлюється не стільки сутністю реалізовуваних прав та інтересів, скільки наявністю спеціальних повноважень суб'єктів цих правовідносин, існуванням встановлених правил і процедур, тільки з дотриманням яких можливо досягти бажаного результату, поєднанням публічних і приватних інтересів тощо. Наприклад, для виникнення права власності покупця на нерухоме майно недостатнім є підписання договору купівлі-продажу даного нерухомого майна, а необхідне посвідчення такого договору уповноваженою особою - нотаріусом за місцезнаходженням майна або за місцем проживання однією із сторін правочину відповідно до вимог закону, а також проведення державної реєстрації договору в Державному реєстрі правочинів. Іншими словами, належний результат, а саме - право власності виникає у випадку участі у відповідних правовідносинах уповноваженої особи - нотаріуса, який має право вчиняти дану нотаріальну дію, а також дотримання ним вимог закону щодо правил посвідчення правочину, здійснення його державної реєстрації у встановленому порядку тощо. Захист прав та законних інтересів осіб органами нотаріату відбувається, зокрема, шляхом розгляду звернень громадян щодо порушень їх прав нотаріусом або іншою уповноваженою особою, проведення перевірок здійснення нотаріальної діяльності та ін. У цьому випадку також має місце наявність трьох зазначених ознак: уповноваженої особи, яка виступає від імені відповідного органу і володіє відповідними повноваженнями, а також встановлених законодавством процедур, яких вона зобов'язана дотримуватися.

Вказані ознаки нотаріату виділяють його з-поміж інших правових інститутів у зв'язку з їхнім змістовним наповненням, а саме - кожна з них тим чи іншим чином належить до нотаріальної діяльності (уповноважена особа є суб'єктом правовідносин, що складаються у галузі здійснення нотаріальної діяльності, наділена повноваженнями у цій сфері та зобов'язана дотримуватися вимог закону щодо здійснення спеціальних процедур).

Отже, суттєвими ознаками нотаріату як правового інституту є наявність уповноважених осіб, наявність у них особливих повноважень у галузі нотаріальної діяльності, а також зобов'язання дотримуватися спеціальних встановлених законом правил і процедур. А. В. Ряс-ненко зазначає, що вчинення нотаріальних дій відбувається у встановленій законом процедурній формі, порушення якої тягне за собою недійсність нотаріальних актів і одночасно нікчемність посвідчених правочинів або інші несприятливі наслідки1.

З огляду на наведене нотаріат можна визначити як правовий інститут, що забезпечує реалізацію, охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави шляхом належного здійснення уповноваженими державою особами своїх повноважень у сфері нотаріальної діяльності, реалізації їх прав і обов'язків у зазначеній сфері з підстав, у межах і з метою, встановлених законом. При цьому, як зауважує М. В. Коваль, створення можливостей з реалізації людиною, громадянином природних (природжених) та започаткованих державою на основі міжнародно-правових стандартів позитивних-закріплених у Конституції України та інших нормативно-правових актах прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, а також їх охорона та захист є першоосновою національної безпеки України1.

Для розкриття змісту вказаного поняття важливо визначити основні функції нотаріату. В юридичній літературі функції розглядаються як основні напрями впливу на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування (щодо функцій права)2; основні напрями або види діяльності (щодо функцій держави)3; завдання, які повинні бути врегульовані в результаті дослідження (щодо функцій теорії держави і права)4. В. В. Лазарєв розглядав функцію права як прояв його іманентних, специфічних властивостей. Він вказував, що у функції права акумулюються такі властивості права, які випливають із його якісної самостійності як соціального феномену. Функція відображає найбільш суттєві, головні риси права і спрямована на здійснення докорінних завдань, що стоять перед правом. При цьому як компоненти права автор розглядає призначення права і напрям його впливу, найбільш суттєвим з яких є останній компонент5.3 наведеного випливає, що поняття "функція" розкривається через поняття "напрям впливу" та "призначення". Таким чином, функції відображають основні характеристики предмета, враховуючи мету його створення, його основні завдання і ознаки.

З огляду на це необхідно виділити такі функції нотаріату: 1. Охоронна, що полягає у забезпеченні охорони прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави від протиправних посягань і можливих порушень. Наприклад, вжиття заходів до охорони спадкового майна спрямоване на попередження порушення майнових інтересів спадкоємців, збереження цілісності майна померлого тощо. При цьому нотаріат виконує і функцію захисту охоронюваних прав та інтересів у випадку їх порушення (наприклад, вчинення протесту векселя в неплатежі засвідчує факт несплати боржника за борговим документом у строк і має наслідком збереження векселедержателем всіх прав за векселем і виникнення права на стягнення суми заборгованості).

2. Превентивна, яка полягає у попередженні вчинення правопорушень. Відомо, що вчинення будь-якої нотаріальної дії здійснюється виключно в межах законності і безсумнівності, а у випадку наявності спору між сторонами, виникнення сумніву щодо волевиявлення особи тощо нотаріус не має права вчиняти нотаріальну дію. Нотаріальне посвідчення документа має наслідком виникнення, зміну чи припинення правовідносин тільки в межах закону, що сприяє зменшенню вчинення протиправних діянь.

3. Вчиняючи нотаріальну дію, нотаріус роз'яснює чинне законодавство, попереджає осіб, які до нього звернулися, про наслідки вчинюваних ними дій, надає консультації з правових питань, що сприяє реалізації охоронюваних законом прав та інтересів фізичних, юридичних осіб, територіальних громад або держави.

4. Підтримання законності, що полягає у здійсненні нотаріальної діяльності тільки в межах вимог закону. Законність нотаріальної дії і її результату презюмується і не потребує додаткового доведення, оскільки забезпечується і гарантується державою.

Деякими авторами визначаються також інші функції нотаріату, зокрема, праворегулююча та правоаналізуюча, однак така думка викликає деякі зауваження. Так, праворегулююча функція, на думку вказаних авторів, полягає в тому, що нотаріус, застосовуючи норми матеріального і процесуального права, впливає на правовідносини між суб'єктами, наприклад, встановлюючи в договорі конкретні права та обов'язки сторін. Правоаналізуюча функція розкривається через право нотаріуса визначати межі дозволеної поведінки у врегульованих законом правовідносинах тоді, коли надається можливість для декількох альтернативних варіантів правової поведінки, а також тоді, коли такі правовідносини взагалі не мають аналогів.

Водночас не можна погодитись з тим, що нотаріус має право встановлювати у договорі права та обов'язки сторін або іншим чином впливати на відносини між ними, визначати їх поведінку тощо, оскільки вчинення нотаріальної дії- це процес фіксації певних фактів чи прав, які вже існують на момент її вчинення, але не вияв волі самого нотаріуса (див. коментар до ст. 3 Закону України "Про нотаріат").

В. В. Комаров та В. В. Баранкова серед інших виділяють також такі функції нотаріату, як функція забезпечення безспірності і доказової сили документів, функція надання правової допомоги особам, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій1. На нашу думку, це твердження не є безспірним. Як вже було зазначено, функція розглядається через поняття "напрям впливу" та "призначення". Отже, функції нотаріату існують у межах мети його створення, яку можна визначити як реалізація, охорона та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави, і спрямовані на її реалізацію. Доказова сила нотаріально посвідченого документа є результатом вчинення нотаріальної дії, а безспірність правовідносин, у межах яких вчиняється нотаріальна дія, виступає елементом, необхідним для її вчинення. Варто зауважити, що посвідчення певного правочину не означає його безумовну безспірність, а має наслідком набрання ним юридичної сили. При цьому нотаріально посвідчений договір у контексті юридичної сили не має жодних переваг над договором, укладеним у письмовій формі і нотаріально не посвідченим, якщо нотаріальне посвідчення останнього не є обов'язковим. Мається на увазі презумпція правомірності правочину, яка стосується всіх правочинів однаковою мірою. Крім того, викликає сумніви можливість існування абсолютної безспірності правовідносин. Під час вчинення нотаріальної дії це питання залишено на розсуд нотаріуса, тому може розцінюватися в кожному окремому випадку суб'єктивно. Розуміння поняття безспірності часто пов'язується з безперечністю поданих нотаріусу документів та відсутністю спорів між сторонами (див. коментар до ст. 87 Закону України "Про нотаріат").

Зазначене означає, що безспірність не можна розглядати як функцію нотаріату, по-перше, у силу неможливості існування абсолютної безспірності і, по-друге, через те, що дана категорія супроводжує скоріше сам процес вчинення нотаріальної дії, а не її мету. З цих же підстав неправильним здається твердження зазначених авторів, що за допомогою здійснення нотаріальної діяльності виключається необхідність звернення до суду і порушення цивільного процесу, а саме: шляхом забезпечення законності, з'ясування дійсного волевиявлення сторін, унаслідок чого угоді надається безконфліктний характер і виключається в майбутньому виникнення спору про право, що випливає з такої угоди1. На нашу думку, недоцільно говорити про виключення судового спору у майбутньому в силу неможливості передбачення цього як самими сторонами, так і нотаріусом. При цьому принцип законності вчинення нотаріальної дії ще не означає неможливість оспорювання посвідченого нотаріусом права або факту. Доказова сила документа також не є функцією нотаріату, а виступає правовим наслідком кожної конкретної нотаріальної дії.

Вказаними авторами визначається також функція нотаріату щодо надання правової допомоги особам, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Поряд із цим неправильним здається твердження про надання правової допомоги тільки тим особам, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, тоді як нотаріус за законом зобов'язаний роз'яснювати права та обов'язки також з інших питань (див. коментар до ст. 5 Закону України "Про нотаріат").

Розглядаючи такі твердження як функції нотаріату, пересвідчуваємося, що останні по суті зводяться до виконуваних нотаріусом обов'язків, що здається неправомірним. Питання можна розкрити через дослідження співвідношення категорій "мета", "функція", "обов'язок". Зокрема, функція виникає для реалізації мети існування предмета, тоді як для виконання функції створюються відповідні обов'язки особи. Таким чином, обов'язки існують для виконання функції, яка, у свою чергу, виступає більш загальним поняттям і окреслює коло обов'язків. Тому функцію потрібно розглядати у більш широкому розумінні, не ототожнюючи її з наявними в особи обов'язками, але з урахуванням мети існування відповідного правового інституту.

В юридичній літературі нотаріат розглядається як правоохоронний орган1, а також як інститут превентивного правосуддя2. Проте не можна погодитись із зазначеними твердженнями, виходячи з такого.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" правоохоронні органи - це органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють право-застосовні або правоохоронні функції. У цій же статті зазначається, що працівники правоохоронних органів беруть безпосередню участь відповідно у:

а) розгляді судових справ у всіх інстанціях;

б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;

в) оперативно-розшуковій та розвідувальній діяльності;

г) охороні громадського порядку і громадської безпеки;

д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів;

е) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;

є) нагляді і контролі за виконанням законів.

З цього випливає, що не можна відносити нотаріат до правоохоронних органів. Виконання нотаріатом функції охорони прав та інтересів не означає здійснення ним правоохоронної діяльності, яка за своїм змістом, спрямуванням і юридичною природою є відмінною від нотаріату і направлена на охорону громадського порядку, підтримання безпеки в державі тощо. Нотаріальна діяльність же здійснюється з метою захисту і охорони суб'єктивних прав, існує поза межами юридичних правопорушень і спорів.

Неправомірним також здається і віднесення нотаріату до органів превентивного правосуддя. Так, згідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При цьому суд віднесено до органів однієї з гілок влади, таким чином, здійснення правосуддя, на відміну від нотаріальної діяльності, супроводжується реалізацією державно-владних повноважень.

Відомо, що предметом діяльності судових органів є різноманітні спірні питання, у той час як вчинення нотаріальних дій відбувається виключно за відсутності спорів. Процес здійснення правосуддя передбачає вирішення певного питання тим або іншим чином, прийняття юридично значущого рішення, яке здійснюється одним з можливих варіантів. Поняття "рішення" означає висновок з чого-небудь1, вибраний шлях дій після обдумування, обговорення якого-небудь питання. Таким чином, рішення суду закріплює результат вирішення певного питання відповідним чином і залежно від його змісту тягне за собою виникнення, зміну чи припинення певних правовідносин. При цьому здійснення впливу на правовідносини відбувається за рахунок прийняття рішення тим або іншим чином, тобто правовідносини змінюються через зміст відповідного рішення.

У нотаріальному процесі юридичні наслідки виникають у формі закріплення певних прав або у вигляді відображення юридичних фактів, які вже існують на момент вчинення нотаріальної дії (див. коментар до ст. З Закону України "Про нотаріат"). Таким чином, нотаріус лише закріплює вже існуючі юридичні факти чи права, а вплив на відповідні правовідносини здійснюється не внаслідок прийняття ним рішення, а внаслідок вираження волевиявлення осіб, які звернулися до нотаріуса, і набуття юридичної вірогідності певним правом або фактом.

Висловлюється також твердження про історичний розвиток інституту нотаріату окремо від спірної судової юрисдикції.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 1 Закону України "Про нотаріат", можна дійти висновку, що нотаріальні дії групуються законодавцем за їх направленістю (див. коментар до ст. 34 Закону України "Про нотаріат").

У цій же нормі зазначається мета вчинення нотаріальних дій - надання юридичної вірогідності правам, фактам тощо. Слід зазначити, що мета вчинення нотаріальних дій існує в рамках мети здійснення нотаріальної діяльності і існування інституту нотаріату взагалі, а саме - забезпечення реалізації, охорони та захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави. Тобто надання юридичної вірогідності певним правам або фактам не є кінцевою метою нотаріальної діяльності та інституту нотаріату, а відбувається для забезпечення реалізації, охорони та захисту відповідних прав і інтересів.

Зазначена класифікація нотаріальних дій основується на їх направленості (див. коментар до ст. 34 Закону України "Про нотаріат"). Такий поділ є досить умовним і ґрунтується на різниці правових результатів вчинюваних дій. У загальному ж розумінні всі нотаріальні дії спрямовані на виконання єдиної мети, що входить до мети існування інституту нотаріату і здійснення нотаріальної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про нотаріат" перелік нотаріальних дій передбачається виключно цим Законом. Таким чином, зазначення того, що на нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом (ст. 34 Закону України "Про нотаріат"), можна розуміти як необхідність їх передбачення саме цим Законом, а не будь-яким іншим.

Необхідно зазначити, що поняття "вчинення нотаріальних дій" не слід ототожнювати з поняттям "зайняття нотаріальною діяльністю". У буквальному розумінні дією є вчинок1, а діяльністю - заняття, праця2.3 цього вбачається одиничний характер дії (тобто одна дія може виступати як один вчинок) і неодиничний характер діяльності (тобто діяльність завжди є виконанням декількох дій - вчинків). Отже, ці два поняття співвідносяться як ціле і частина, де цілим виступає діяльність, а частиною - дія. Таким чином, вчинення нотаріальних дій є частиною нотаріальної діяльності. При цьому нотаріальна діяльність, крім вчинення нотаріальних дій, передбачає також інші обов'язки (зокрема, зберігання архіву, дотримання порядку зберігання і витрачання бланків нотаріальних документів, користування електронними реєстрами тощо). Нотаріальна дія є лише однією з форм реалізації нотаріальної діяльності (див. коментар до ст. 34 Закону України "Про нотаріат"). У Законі України "Про нотаріат" вираз "нотаріальна діяльність" використовується виключно щодо нотаріусів, а для інших осіб застосовується вираз "вчинення нотаріальних дій". Статті 4, 5, 37, 38 та 40 цього Закону надають значно вужче коло повноважень щодо вчинення нотаріальних дій консульським установам, посадовим особам органів місцевого самоврядування та іншим особам, ніж нотаріусам (ст. 34 Закону). Це пояснюється тим, що нотаріальна діяльність с родом діяльності (професійною діяльністю) саме нотаріусів. Інші ж особи вчиняють окремі види нотаріальних дій додатково до здійснення своєї основної (професійної) діяльності, але нотаріальною діяльністю не займаються.

У частині 2 ст. 1 Закону України "Про нотаріат" зазначено, що вчинення нотаріальних дій покладається на нотаріусів, а саме:

- державних нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах;

- державних нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних архівах;

- приватних нотаріусів (нотаріусів, які займаються приватною нотаріальною діяльністю).

Важливо зазначити, що поділ нотаріусів на приватних і державних є досить умовним і засновується на особливостях внутрішньої організаційної структури та джерел фінансування. Міністерство юстиції України також дотримується такої точки зору, зокрема, в одному з листів1 зазначає, що вчинення нотаріальних дій-це особливий вид діяльності, яка за своїм правозастосовним характером не залежить від її суб'єктного складу. Тому поділ нотаріусів на державних та приватних обумовлений не характером їх обов'язків, а особливостями внутрішньої організації і фінансового забезпечення нотаріальної діяльності. З огляду на це правовий статус державних і приватних нотаріусів є однаковим у контексті їх повноважень, юридичної відповідальності тощо, крім питань організаційної структури нотаріальної контори чи фінансування нотаріальної діяльності. Зазначене положення обумовлює те, що документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу (ч. З ст. 1 Закону України "Про нотаріат"). Отже, можна говорити про загальний правовий статус нотаріуса, без зазначення приналежності його до приватних чи державних, крім випадків розкриття питань, що стосуються особливостей приватних або державних нотаріусів.

Поряд із цим державний нотаріус має також додатковий статус працівника юридичної особи - державної нотаріальної контори, що, однак, є суттєвим тільки в контексті застосування до нього заходів дисциплінарної та цивільно-правової відповідальності (див. коментар до статей 17 та 27 Закону України "Про нотаріат").

У частині 3 ст. 1 Закону України "Про нотаріат" йдеться про юридичну силу документів, оформлених нотаріусами. Юридична сила закону, рішення, правила визначається також як його дієвість, правомочність1. Стосовно нормативно-правового акта поняття юридичної сили визначається як його внутрішня властивість, обумовлена юридичним статусом і місцем органу, що його прийняв, у системі державних органів. Залежить від компетенції органу, якою він наділяється державою за законом2. Останнє визначення розкриває і загальні риси поняття "юридична сила". Так, набуття юридичної сили нотаріально посвідченим документом відбувається тільки за наявності компетенції нотаріуса вчиняти відповідну нотаріальну дію. Це означає, що у випадку відсутності повноважень на вчинення нотаріальної дії (наприклад, якщо нотаріальна дія вчиняється поза межами нотаріального округу), документ, посвідчений нотаріусом, не набуває юридичної сили, оскільки в даному разі нечинною є вчинювана нотаріальна дія (див. коментар до ст. 27 Закону України "Про нотаріат").

Крім нотаріусів, повноваження на вчинення нотаріальних дій мають також інші особи, коло яких визначено в частинах 4-6 ст. 1 Закону України "Про нотаріат" (див. коментар до статей 37, 38, 40, 40і Закону України "Про нотаріат"). Слід звернути увагу, що, на відміну від нотаріусів, зазначені особи мають право вчиняти тільки окремі види нотаріальних дій у визначених законом випадках. У контексті виконання ними повноважень на вчинення нотаріальних дій зазначені особи покликані замінювати нотаріуса (наприклад, якщо нотаріальну дію слід вчинити у населеному пункті, де немає нотаріуса, або за кордоном), тобто вчинення нотаріальних дій для них є додатковими повноваженнями до їх основних повноважень. Разом з тим як нотаріуси, так і інші особи, уповноважені державою на вчинення нотаріальних дій, становлять єдину цілісну систему правового інституту нотаріату.