Психологія управління - Ходаківський Є.І. - 15.4. Інтертипні відносини

У вищенаведеному підрозділі наведені характеристики 16-ти соціотипів. Кожен із них має свої особливості, що у свою чергу, впливає на відносини з представниками різних соціотипів (рис. 15.18).

Знання цих особливостей дозволяє аналізувати типи взаємодії (ін-тертипні відносини) між представниками соціотипів. Усього інтертип-ні відносини можуть нараховувати 16 взаємодій, починаючи з взаємодії людей одного й того ж соціотипу.

З точки зору соціоніки різні типи інтертипних (міжособистісних) відносин (типів спілкування) обумовлені різноманітною структурою блоку свідомості соціотипів. Деякі з них пов'язані з великими труднощами, проблемами і навіть суперечками, які не можуть бути усунені ані за допомогою законодавчих норм, ані за допомогою застосування заходів дисциплінарного характеру. Відтак, знання інтертипних відносин є корисним та життєво необхідним, особливо для керівників усіх рівнів, вчителів, лікарів, які вирішують багато проблем у процесі спілкування з людьми або колективом в цілому.

Багато спотворених форм міжособистісних відносин можуть бути не пов'язані з визначеними психологічними закономірностями спілкування. Причини можуть полягати у несправедливих соціальних порядках. Але й на несприятливому соціальному фоні можливе встановлення кращих форм спілкування, якщо спробувати включити до повсякденної практики розуміння загальних закономірностей людських взаємовідносин. Тому кожному рекомендується, перш за все, навчитися ставити діагноз самому собі, як учаснику спілкування, аналізувати суб'єктивні й об'єктивні умови взаємовідносин з оточуючими.

Здатність до аналізу відносин дає можливість перейти на більш високий рівень їх організації. Цей рівень пов'язаний з відмовою від безпідставних звинувачень самого себе та інших від суб'єктивних оціночних суджень, в яких змінюється справжній зміст.

Прагнення до налагодження контактів корисно для всіх учасників спілкування. Доведено, що спотворені форми міжособистісних відносин часто призводять до скритих або явних розладів здоров'я. Отже, досконалість міжособистісних контактів на основі отриманих знань є ефективним засобом психогігієни та психопрофілактики.

Пропонована соціонічна типологія відрізняється від інших, розроблених в межах психології, за критеріями, що закладені в її основу. В якості критеріїв в соціоніці виступають різні способи прийому, обробки та видачі інформації соціотипами, - що і є об'єктивною умовою наявності різних відносин. Але це не означає, що соціонічна типологія не корелює із психологічними типологіями.

Наведемо типологію відносин, розроблену відомим психологом Вільямом Шутцом, що, на думку провідних вчених, вважається однією з найбільш ефективних. В. Шутц відокремлює три основні види індивідуальних потреб і бажань, пов'язаних з різними формами міжособистісних відносин:

а) потреба близькості (прив'язаності) до людей;

б) потреба впливу на людей;

в) потреба в емоційній залученості.

Кожна з потреб характеризує найбільш стійку та звичайну для даного індивіда форму поведінки, яка визначає стиль взаємовідносин з оточуючими. Кожна з потреб, визначених В. Шутцем, детально описана Є. Мелі-брудою. Зокрема, потреба близькості до людей: людина, яка має таку потребу, намагається так організувати своє життя та час, щоб ніколи не залишатися наодинці, входить до складу багатьох організацій, клубів, активно зав'язує дружні відносини й почувається добре лише у суспільстві. Протилежною є людина, яка не дуже потребує контактів, полюбляє бути наодинці сама із собою, рідко з кимось зустрічається з власної ініціативи, намагається уникати частого спілкування з іншими. Таким чином, ця потреба може мати величину від нуля до максимуму.

Перевагою типології відносин є те, що вона описує не лише індивідуальну установку на загальні принципи за трьома ознаками, але й вказує на конкретні типи відносин, які виникають між представниками різних соціотипів. Тому дану типологію можливо вважати похідною соціонічної типології. Остання служить достатньо надійним інструментом визначення стану контактів між людьми, засобом покращення взаємовідносин, що виникають.

Враховуючи складність аналізу інтертипних відносин по 8-ми елементам блоку свідомості, сформуємо таблицю інтертипних відносин, за допомогою якої (за умов знання належності людей до певного соціотипу) можна визначити характер відносин між ними. Це дозволить прогнозувати характер відносин між людьми, знайти оптимальний спосіб спілкування, поліпшити психологічну атмосферу у колективах, ліквідувати суперечки.

Для побудови таблиці інтертипних відносин використаємо наступні позначення (табл. 15.7, 15.8). По горизонталі і по вертикалі визначені скорочені позначення соціотипів. Точка перетину між горизонтальною і вертикальною лініями і визначатиме тип відносин між соціотипами.

Таблиця 15.7

Кеадральні відносини (від лат. "квадратум" - четверта частина) - це відносини у квадрі. Увесь соціон поділяється на 4 квадри (4 х 4 = 16). Вони характеризуються найбільш сприятливим режимом взаємодії.

Октавні відносини (від лат. "октава" - восьма) - це відносини, які існують з представниками квадр, які поділені у соціонічному просторі іншою квадрою (1-3; 2-4; 3-1; 4-2).

Таблиця 15.8

Позначення відносин (він - мені):

1. Кеадральні: Д - дуал;

А - активізація; Дз - дзеркальне; Т - тотожні.

2. Октавні:

К - конфліктер;

С - супер-его;

Пп - повна протилежність;

Кв - квазітотожні.

3. З наступною кеадрою: М - міражний;

Д - діловий; Пр - приймач; Рв - ревізуємий.

4. З попередньою кеадрою: нД - напівдуал;

Ро - родич; Зм - замовник; Р - ревізор.

Розглянемо детально кожен тип відносин. 1.1. Дуальні відносини.

Це відносини повного психологічного доповнення. Є найоптима-льнішими для забезпечення життєдіяльності індивіда. Вони найзручніші там, де не потрібно пристосовуватися один до одного.

Спілкуючись із дуалом, людина може залишатися собою. Відбувається природно обумовлений поділ обов'язків, і у такій парі людина отримує можливість займатися посильною і цікавою для себе справою. У дуальних парах рідко виникають конфлікти, а якщо й виникають, то швидко й безболісно розв'язуються. Партнери підходять один одному як дві частинки розірваного клаптику паперу, що лише разом складають єдине ціле. Саме через те, що порозуміння встановлюється швидко та внутрішні джерела напруги відсутні, дуал не відразу виділяється з-серед інших людей. Дуал здається занадто простим і зрозумілим, таким, що не заслуговує на особливу увагу. Це перша думка, що спадає, коли зустрічаєш дуала. Наступна думка значимо різниться, - коли визнаєш: "він занадто гарний для мене, я навряд чи зможу йому сподобатись". Обидві позиції зустрічаються у тих людей, які мали в дитинстві досвід дуального товариства.

Під час спілкування з дуалом людина спочатку не відчуває особливого комфорту. Усе проходить звичайно й емоцій не викликає. Дуал сприймається як тінь, щось цілком природне, і тому чогось особливого не значить. Його потрібність чітко усвідомлюється лише тоді, коли відбулось розставання. Втрата дуала сприймається і переживається досить гостро. Звикнувши до дуала, набувши досвіду дуалізації, наступає усвідомлення, що його присутність заспокоює, дає почуття захищеності. У сприятливих підтипах цей ефект підсилюється ще більше.

Значення дуальних відносин - це норма відносин для повсякденної життєдіяльності. Набувши дуальності, людині хочеться більше, як-то: соціальної значимості, боротьби, відхилення від норми. У рамках дуальності ця ціль не досягається. Але не маючи дуальної захищеності, досягти соціального визнання вкрай важко. В цілому не можна обійтися без дуалізації лише у двох випадках: по-перше, коли на карту поставлене саме життя людини, тобто для виживання у несприятливих умовах соціального середовища; по-друге, під час руху "нагору" соціальними сходами в умовах жорсткої конкуренції, тобто для кар'єри. 1.2. Відносини активації.

Це найлегші відносини, - спілкування зав'язується майже одразу. Жодних ускладнень при спілкуванні не виникає, що спочатку приємно дивує. Партнери розмовляють один з одним, заохочують активність один одного. Таке спілкування, особливо у сприятливих підтипів, дуже притягує. Контакт встановлюється швидше, ніж з дуалом. Проте, з плином часу наступає "перегрів", а у партнерів з'являється втома. У цьому випадку необхідно відокремлюватися. Через певний час знову виникає бажання відчувати дію активізації. Але формат відносин може бути змінений.

Така приємність і легкість спілкування, що особливо цінується на відпочинку, має тенденцію змінюватися на проблеми, коли партнери приступають до виконання спільних повсякденних справ та починають давати один одному поради по слабким функціям, замість того, щоб взяти ці проблеми на себе. Звичайно, корисність таких словесних настанов не можна заперечувати - погано те, якщо не тренувати ці слабкі якості, то розвивати їх на власний розсуд все одно не вдасться.

Друге ускладнення полягає у тому, що інформуючи один одного, активатори передають інформацію зовсім не у тій формі, в якій би хотілося її почути. Одному вона здається занадто нечіткою, "розмитою", а другому, навпаки, занадто приземленою, неглибокою. Це пояснюється тим, що в активаційній парі одна людина завжди раціональна, а друга - ірраціональна. Однак зміст інформації взаємовигідний.

Активаційні відносини погано підходять для буднів, адже не забезпечують оптимальної життєдіяльності, їх призначення - святкове спілкування або, взагалі, спілкування у вільний час, коли потрібно відпочивати, а не працювати. Дві дуальні діади, завдяки відносинам активізації, зустрічаючись одна з одною, відчувають приємну піднесеність, і створюють святкову атмосферу. Занадто тісний і тривалий контакт виснажує активаторів.

Займатися разом однією справою також важко через ненадійність, непередбачуваність партнера. Фактично один ніколи у повній мірі не може покластися на іншого. Кожний вчиняє так, як вважає за потрібне, абсолютно не враховуючи позицію партнера.

Термін "активізація" в повній мірі підходить для двох інтровертів, які дійсно стають разом більш активними, відкритими. На двох екстравертів вона діє прямо протилежно: заспокоює, інтровертує цю пару.

1.3. Дзеркальні відносини.

Ці відносини отримали свою назву через те, що слова одного відображаються, як у дзеркалі, у вчинках іншого. Про що любить розмірковувати один із "дзеркальників", то інший необмірковано реалізує своєю поведінкою. Проте така реалізація ніколи не буває повною, стовідсотковою. Дзеркало виявляється викривленим, бо коригування одним своїх вчинків відбувається, виходячи із інших норм поведінки, ніж у партнера. З цієї причини й виникають непорозуміння, а нерідко і взаємні претензії. Кожен прагне виправити поведінку партнера, однак ці спроби перевиховання не мають шансів на успіх.

З іншого боку, якщо враховувати суто словесний бік спілкування, дзеркальні відносини можуть бути названі відносинами конструктивної критики. Справа у тому, що у дзеркальній парі обидва партнера завжди або теоретики, або критики. Тому у них завжди знайдуться спільні теми для бесід і обговорень. Причому кожен бачить зайві 50% однієї й тієї ж проблеми, тому й цікавиться думкою партнера-"дзеркальника" з порушеного питання. В результаті спільної праці відбувається взаємне коригування, уточнення. Критика майже завжди буває конструктивною, дійсно може бути врахована.

Ці відносини добре підходять для дружби, що базується на спільних інтересах і задоволеннях. "Дзеркальники" - часто хороші приятелі, їм цікаво разом, хоча у спілкуванні не вистачає повної довіри й теплоти. По справжньому тепла атмосфера виникає лише тоді, коли з'являється дуал одного з них, який обов'язково є активатором іншого.

Досить сильно відображається на цих відносинах належність до певного підтипу. Якщо один з них має підсилену раціональність, то для стабільності дзеркальної пари потрібний партнер з підсиленою ірраціональністю.

У протилежному випадку вони поєднуються набагато гірше, а спільна праця ускладнена через велику різницю у темпі її виконання. Для подружнього життя ці відносини не бажані: неглибокі цілі у партнерів співпадають, а глобальні, далекоглядні - не співпадають. Різними є й засоби досягнення мети. В основі цього лежить те саме неспівпадання функцій першого порядку раціональності та ірраціональності.

1.4. Тотожні відносини.

Між тотожними партерами складаються відносини повного розуміння, але нездатності допомогти один одному. Тотожні типи особистості однаковими очима дивляться на світ, аналогічним чином розуміють інформацію, що надходить, роблять майже одні і ті самі висновки, але також зустрічаються з одними і тими самими проблемами. Споглядаючи це, у кожного виникає співчуття один до одного.

Виникає бажання підтримати партнера, виправдати його тим чи іншим чином; адже відчуває, що у такій ситуації вчинив би так само.

З іншого боку, "тотожне" спілкування швидко набридає. Не отримавши нової інформації від партнера, стає помітною вся марність такого спілкування. Неінформативний партнер здається нецікавим, сумним, - адже після обміну інформацією обговорювати її вже нецікаво, знаючи наперед, що до цих висновків можна дійти самостійно.

Виключення становить наявність значної різниці у досвіді чи знаннях. Тоді може виникнути зацікавлення та тяжіння один до одного, адже відбуватиметься процес швидкого і ефективного навчання - перекачування інформації. Такі відносини є ідеальними для пари "вчи-тель-учень". Також у цьому випадку ефективна спільна праця - відбуватиметься поєднання сил в одному напрямку.

На ці відносини значно впливають підтипи. При підтипах, які співпадають, спілкування стає набагато приємнішим і легшим. При підтипах, що не співпадають, - партнери дивляться один на одного з певною мірою недовіри.

Тотожні відносини мають більш виховне значення, бо дозволяють поглянути на себе з боку, об'єктивно оцінити свої гарні якості та недоліки. А дивитися на себе з боку - справа не завжди приємна. Ці відносини допомагають проводити адекватну самооцінку.

2.1. Конфліктні відносини.

Це відносини конфлікту, що ггідспудно назріває. Ступінь психологічної сумісності у цих відносинах найменша. Проте, це помітно не одразу - конфліктер частіше притягає до себе, ніж відштовхує. Він захоплюється розвиненістю тих рис характеру партнера, що у нього слабкі.

Спочатку контакт і зближення здаються можливими. Але на цьому шляху постійно щось не складається. Обмірковуючи, причини проблем спроб знайти спільну мову, можна дійти висновку, що ці причини не такі й значні, легко переборні. Для розуміння потрібно лише прикласти певні зусилля. Мимоволі переслідує бажання якимось чином розташувати до себе людину.

Проте ці спроби є ходінням по краю прірви - завжди загрожує небезпека звалитися у неї, тобто бути втягненим у знесилюючі, марні суперечки. Причому у цих суперечках конфліктуючі сторони часто словесно завдають болі одна одній (при чому, самим хворим місцям). Конфліктеру постійно хочеться щось довести, уточнити, договорити, а партнер (наче спеціально) не хоче зрозуміти. Згодом це викликає глухе внутрішнє подразнення або знервованість.

Найгірше, що у партнерів, пов'язаних конфліктними відносинами, реально відсутня взаємодопомога - вони зовсім не захищають один одного проти атак ззовні. Мається на увазі не словесний захист, а вміння зробити за партнера ту частину роботи, яка йому дійсно не під силу, погоджуватися на його слабкі функції. Відсутність захищеності особливо гостро сприймається в умовах ворожого зовнішнього середовища. Після тривалих спроб знайти спільну мову, розлучившись з конфліктером, відчувається значне полегшення.

2.2. Відносини супер-его.

Відносини поваги один до одного. Супер-его означає "над-Я". Партнер сприймається як далекий і дещо загадковий ідеал. Його манери, уява, хід думок викликають інтерес. Складаються зовнішньо досить прохолодні відносини при внутрішній взаємній симпатії. Ці відносини виявляються на далекій дистанції.

Якщо тема для бесіди, якою б обидва цікавилися, відсутня, то спілкування носить доволі формальний характер. Хочеться більше висловити власну точку зору, аніж послухати партнера Це пояснюється тим, що тема бесіди завжди потрапляє в область головної, сильної функції одного, і нормативної функції, що напрацьовується, іншого, слухати яку не цікаво. Створюється враження розуміння й інтересу з боку партнера, хоча й виникають сумніви щодо їх неглибокості.

Коли зближення відбулось, характер відносин набуває нового, ма-лоприємного оберту. На словах розуміння залишається гарним, особливо коли підтипи співпадають. У справах виходить так, нібито партнер робить усе на зло. Про свої наміри партнери або не попереджують, або мало прислухаються один до одного. Тому роблять протилежне тому, що очікує партнер, а це може породжувати суперечки. При цьому внутрішня прихильність до партнера не зникає. Надія на те, що ідеал все-таки буде досягнутий, не пропадає.

Сильно позначається на цих відносинах екстраверсія та інтроверсія партнерів. З двох екстравертів, що формують відносини супер-его, за звичай один незадоволений іншим, - що надмірно зайнятий сторонніми справами, мало приділяє уваги. За звичай, одному з двох інтровертів здається, що інший занадто набридливий, не залишає його у спокою. В обох випадках на близькій дистанції виникають непорозуміння та суперечки.

2.3. Відносини повної протилежності.

Це відносини нестійкої дистанції - в них дуже складно встановити потрібну психологічну дистанцію. Це вдасться зробити лише тоді, коли партнери спілкуються вдвох. Поява третьої людини все руйнує: починається конкуренція міркувань (вербальних функцій), що іноді переростає в гарячі суперечки. Нікому не хочеться принизити власний авторитет в очах слухачів, адже йдеться, як правило, про сильні функції партнерів.

У партнера імпонує манера поводитися в товаристві, його щирість, теплота. Це сприяє переходу на близьку дистанцію. Під час спілкування у групі раптово починає змінюватися психологічний клімат. Інтроверт поступово відчужується, відносини втрачають теплоту, стають формальними, з'являється настороженість. У душі обидва починають шкодувати про попередній перехід до відносин довіри.

Екстраверту здасться, що його неправильно розуміють, ставляться до нього упереджено. Це дивує, адже порозумітися двом було б дуже добре. Інтроверт гасить активність екстраверта: у його голосі з'являються обвинувальні інтонації, він починає критикувати екстраверта, різко висловлюватися на його адресу. Екстраверт намагається відповідати тим же.

Ці своєрідні відносини віддалено нагадують чергування напівдуа-льності з ревізією. В уразливішій позиції знаходиться екстраверт - з одного боку він почувається "як у тилу ворога": все починає сприймати на свій рахунок, побоюватися зрадливого кроку, викриття; а з іншого боку - він не може побачити, що його партнер є людиною порядною і гарною. Уникнути взаємних обвинувачень допомагає високий рівень культури партнерів.

2.4. Квазітотожні відносини.

Це відносини співіснування при повному нерозумінні один одного. Таке співіснування може бути мирним, особливо якщо партнери етики. Великого значення має і збіг підтипів. У відмінного підтипу у спілкуванні з квазітотожним виникає внутрішня напруженість, осуд його дій. Вони можуть минути, коли партнери об'єднані однією справою і залежать один від одного. Першу поступку, за звичай, робить ірраціоналіст, а раціоналіст її приймає.

Як правило, квазітотожний партнер не зачіпає слабкі місця іншого. Погрози з його боку не відчувається, але й не відчувається рівності з ним, як з діловим партнером. Він здається менш здібним, проте в питаннях, що не вирішуються, домагається набагато більшого. Через це страждає самолюбство обох: такий стан справ сприймається як образа.

Найнеприємніше у цих відносинах - неможливість до кінця зрозуміти партнера. Завжди виникає проблема "перекладу" його інформації на "свою" мову: написане квазітотожним майже неможливо прочитати, а для "розшифровки" цієї інформації потрібно витратити багато зусиль, що видається марним. Твори квазітотожного не подобаються. Бесіда з ним хоча й не важка, але задоволення не приносить. Здається, що він спеціально все заплутує, ускладнює, або навпаки, спрощує, уводить вбік. Головний аргумент: те ж саме можна викласти по іншому, зрозумілою мовою.

Квазітототожні можуть знайти загальні теми для розмови, пообурюва-тися тим самим. Але шляхи виходу зі скрутного становища бачать зовсім різні. Згодом починає переслідувати відчуття марно витраченого часу.

Тому ніщо особливо партнерів не зв'язує; вони розстаються легко, без жалю. В цілому, відносини досить безбарвні, до яких підходить приказка: "У вас своє весілля, а у нас своє".

3.1. Міражні відносини.

Це відносини розслаблення. Жодні з інтертипних відносин так не розслаблюють і не охолоджують партнерів, як міражні. З "міражним" партнером приємно відпочивати або обговорювати різні теми. Людина наче розпливається, деконцентрується, перетворюється у невиразний міраж. З таким партнером не хочеться займатися справами.

Ділове співробітництво при такому характері відносин ускладнюється. Мотиви вчинків один одного є незрозумілими. Те, до чого прагне партнер, здається несуттєвим, таким, що не заслуговує на увагу. Один від одного очікують зовсім іншої активності. Тому один охолоджує іншого в його ділових задумах. Партнери наче грають у зіпсований телефон. З боку таке спілкування може виглядає досить комічно.

У цій парі інтроверт таємно хоче позбутися спроб екстраверта нав'язати власну думку, хоче добитися певної автономії. У свою чергу, екстраверт хоче зробити з інтроверта "нормальну людину". Обидва критично налаштовані щодо здібностей один одного.

Партнери тяжіють один до одного. Інколи відносини стають досить добрими та теплими. Це трапляється тоді, коли вони мало спілкуються на конкретні теми, а разом роблять справу. Обговорювання результатів успішно завершеної справи підносять, але при нових спробах знову за неї взятися зустрічаються з тими ж труднощами. Проте, разом навряд чи можна чогось досягнути у зв'язку з неможливістю зібратися і працювати на повну потужність

3.2. Ділові відносини.

Це відносини рівних партнерів. Повноцінно дружніми їх назвати неможливо, швидше товариськими. Перепони у спілкуванні не виникають -можна розповідати все один одному. У цих відносинах завжди присутнє відчуття безпеки: кожен відчуває, що від партнера не може йти жодної загрози. А це дуже привертає до себе, тим більше, коли людина живе у нетовариському середовищі.

У цих відносинах дуже помітні ролі людини - ті якості, які вона старанно прагне представити у соціумі. Через це можлива гра "кішки - мишки": у спілкуванні відбувається вимушене чергування тиску і послаблення. Справа у тому, що під час таких бесід один має перевагу над іншим - все залежить від того, на яку тему піде мова.

У рамках цих відносин можливе спільне ділове співробітництво. Але воно ефективне лише при співпадаючих підтипах, - в іншому випадку дискусія може перерости в тиск на ті якості, які людина хоче у себе розвивати. Цей тиск завжди виходить від сильної функції партнера та сприймається наче грім серед ясного неба.

Проте розбіжності такого роду бувають нечасто. Взагалі партнери намагаються допомагати один одному, - попит на надання допомоги сприймається правильно. Але сама допомога надається недостатньо інтенсивно. Ці відносини мають середній ступінь комфортності. Проти такого партнера немає що сказати, але водночас і немає що сказати на його користь. Виникає відчуття розумного мінімуму, в якому відбивається задоволення від спілкування з рівним та ненудним партнером.

3.3. Відносини соціального замовлення - приймач.

Це відносини нерівності. Приймач дивиться на іншого партнера (замовника) як на цікаву та впливову людину, спочатку переоцінюючи її.

Приймача захоплює поведінка замовника, манера триматись, вміння легко робити те, до чого прагне приймач, стиль викладення думок, творчий почерк. Приймач у присутності замовника починає ненавмисно підлещуватися, догоджати йому з якихось незрозумілих для себе причин. Все починається з малого, а потім робиться більше і більше, доки приймач не починає сам стримувати себе. Причому з боку це сприймається так, наче б то приймач у чомусь виправдовується перед замовником.

Приймачу завжди незрозуміло, що конкретно потрібно робити. Замовлення, яке видається, стає не індивідуальним, а соціальним, тобто за ним приховані проблеми тієї групи людей, в яку включена ця пара.

З точки зору відносин соціального замовлення сприймаються як рівні. Приймач відчуває з боку замовника якесь душевне розташування до себе. Ці відносини можуть бути названі відносинами заступництва при відсутності зворотного зв'язку. З часом вони можуть перерости у майже повне ігнорування приймачем замовника. Настання такого положення свідчить про те, що замовлення повністю усвідомлене як соціальне.

3.4. Відносини соціальної ревізії - ревізуємий.

Різновид асиметричних відносин у соціоніці^ Ревізуємий здається цікавим і здібним, але йому чогось не вистачає. Йому необхідна допомога, підказки, але всі поради виявляються марними. Ревізуємий їх не сприймає, чим ще більше підсилює бажання ревізора його перевиховати. У нього часто виникає відчуття, що за ним весь час спостерігають, як за піддослідним. Ревізуємий здається безтолковим, але не тому, що не може, а тому, що просто не хоче, - а у ревізора, до речі, це викликає періодичне роздратування.

Ревізор наче б то слідкує за ревізуємим, звертаючи увагу на його слабкі місця. Складається враження, що ревізор постійно прагне з'ясувати, що і як робить ревізуємий. Але це не означає, що перший обов'язково словесно вказує партнеру на його недоліки - ревізуємий внутрішньо відчуває, що ревізор може зробити це у будь-який момент і через це на початку в його присутності перебуває у деякому напруженні.

Ревізуємий - це, так би мовити, "неслухняна дитина".

4.1. Напівдуальні відносини.

Це відносини неповного доповнення. На словах між собою партнери добре розуміються. Екстраверт ніколи не слухає інтроверта, продовжує розвивати свою тему - неповне доповнення по вербальній функції. Проте, інтроверт на це не ображається - як правило, він знаходить можливість пристосуватися. У напівдуалів багато тем для розмов, і ці розмови не стомлюють.

Напівдуали, особливо якщо це особи протилежної статі, викликають взаємну зацікавленість, тяжіють один до одного. Це тяжіння значне при співпадаючих підтипах. Проте з часом, на половині шляху до зближення, хтось із партнерів робить вчинок, який різко все руйнує, відкидає до початкових рубежів. Це означає, що немає доповнення по-ведінковим функціям.

Проте партнери не ображаються один на одного. Вони заспокоюються і знову роблять спроби зближення, - для того щоб у черговий раз спотикнутися, здавалось би, на рівному місці. Спостерігаючи з боку, можна сказати, що у цій парі вирують пристрасті, розгоряється справжнє кохання. Цей бік напівдуальних відносин добре характеризується наступними рядками: "А у вікно на вогонь летять і летять метелики, розбиваючись на склі, але не втрачаючи своєї віри".

Призначення напівдуальних відносин - тонізувати партнера, постійно підтримувати у стані працездатності. "Тонізуючий ефект" досягається за рахунок періодичних розворушень, які не дають людині повністю розслабитися, - їх можна порівняти із облиттям водою після неповного пробудження у вранішні години. Комфорт у спілкуванні з таким партнером контрастний: то радість зближення, то здивування та розчарування.

4.2. Родинні відносини.

Відносини далеких родичів, які говорять про формальну потріб-ність цих відносин за даних умов. Вони дотримуються законів ввічливості і гостинності, але не бажають вникати у подробиці відносин один з одним. З плином часу такі розмови набридають, адже складається враження, що людина береться за вирішення проблеми не з того боку, чи не у тій послідовності, а також не бажає зайняти власну позицію, відстояти власну точку зору. Тому часто партнери прагнуть досягти компромісу.

У компанії ці відносини суттєво покращуються, тому дуже імпонує поведінка партнера у контактах з іншими людьми. У цьому відношенні "родичам" є чому повчитися один в одного. Шанси на навчання також є, тому що у цьому випадку йдеться саме про тренуємі словесно-поведінкові функції кожного з них. Один може навчитися стриманості, а інший - більшої активності.

"Родинні" партнери можуть звертатися один до одного за порадою. Але потім виходить так, що порадник у своїх цілях сам починає користуватися цією інформацією. У результаті той, хто спілкувався, залишається у стороні. Один і той самий випадок розглядається партнерами з різних точок зору - так, начебто це давало користь іншому і приносило зло собі. Тому часто партнери здаються один одному егоїстами, хоча напряму таких претензій не висувають. У родині ці відносини складніші за ревізні, адже породжують недовіру один до одного і не створюють відчуття особистої значущості.

Також відсутнє взаєморозуміння у методах виконання однієї і тієї ж роботи - їх найрозвинутіші поведінкові функції протилежні. Доки обидва працюють на рівних, вони не зачіпають один одного (особливо, коли обидва - інтроверти); але коли один є керівником другого (чи при іншій нерівній позиції), це може призвести до розбіжностей та конфліктів, особливо при несумісних підтипах.

4.3. Відносини соціального замовлення - замовник.

Ці відносини асиметричні. Замовник відноситься до іншого партнера (приймача) зовсім не так, як останній до першого. Замовник оцінює іншого партнера зверху до низу, дивиться, як на нижчестоящого, недооцінюючи його.

Є риси, які замовник активно виставляє напоказ, щоб, на його думку, добре виглядати у суспільстві, притягти до себе увагу. Такі риси замовника, у свою чергу, становлять для приймача неприємні, подразнюючі моменти - вони входять у його підсвідомість та пробуджують незрозумілий, неясний потяг до активності із знищення тих умов, які змушують замовника страждати або вести себе так неприродно.

З позиції відносин соціального замовлення ці відносини сприймаються як безконфліктні. їх ініціатором майже завжди є замовник. Замовник намагається зацікавити приймача, опікуватися ним, підтримати його по можливості. За звичай, зворотній відгук буває тільки на початку. Спроби домовитися із замовником на рівних не мають успіху, зворотній зв'язок жодним чином не налагоджується. Нажаль, замовник не чує приймача.

Внаслідок цього приймач відходить від замовника і намагається триматися на відстані, а останній - якось зачепити його, використовуючи свою сильну функцію (яка у замовника є предметом лише періодичної турботи). Відтак, ці відносини і називаються відносинами заступництва при відсутності зворотного зв'язку.

4.4. Відносини соціальної ревізії - ревізор.

Інший вид асиметричних відносин. Ревізор здається людиною впливовою, а його дії заслуговують на увагу. Визнання ревізора хочеться заслужити, його похвала дуже цінується.

Ревізор постійно недооцінює ревізуємого, думки та справи якого здаються йому незначними, що не може не викликати образи останнього. Спочатку це стимулює (хочеться довести ревізору корисність), але всі спроби не мають успіху. Ревізор здається самовдоволеним і дріб'язковим, прискіпується, намагається повчати і перевиховувати.

В цілому, відносини ревізора можуть бути названі відносинами опіки ревізора над ревізуємим, що може бути для останнього досить нав'язливим. Відчуваючи свою вразливість, ревізуємий на людях схильний робити спроби вийти з-під цієї опіки: він зачіпає ревізора, сперечається з ним, намагається давати йому різні доручення. Але такі спроби, за звичай, нічим не закінчуються. Ревізор, як правило, не ображається на ревізуємого, а продовжує його "виховувати". Ці відносини добре ілюструються аналогією "мати -дитина, яка не слухає".

Ревізна пара іноді буває дуже згуртованою - у ній обидва відчувають свою соціальну значимість: ревізор як опікун-благодійник (без турботи і повчань ревізуємий пропаде), а ревізуємий як об'єкт опіки (цінність якого визнається таким чином).

Соціоніка виділяє безконфліктне спілкування дуальних пар в окрему проблематику, що пов'язано з особливою роллю дуальних відносин найбільш повноцінної психологічної сумісності. Найсприятливішими ці відносини є для родинно-шлюбних взаємин. Присутність дуальних відносин у малих групах на виробництві, у творчих лабораторіях позитивно відбивається на ефективності спільної праці.

Для досягнення вищого ступеня дуалізації слід дотримуватись наступних правил безконфліктного спілкування дуалів:

1. Реагувати на поведінкові реакції партнера, не критикувати та не повчати, не задавати зайвих запитань по з'ясуванню причин відмови щось зробити (якщо він сам не говорить про це).

2. Розмірковуючи, сприймати програмні висловлювання партнера, не піддавати їх сумну, ненав'язливо їх коригувати.

За допомогою запропонованих соціонічних методик можна змінити індивідуальний досвід, у тому числі через споглядання особистого життя. Аналізуючи існуючі соціонічні теорії, можна дійти висновку, що чорно-білі категорії добра і зла не придатні для встановлення сприятливих, в емоційному плані, контактів. Зацікавлена у покращенні взаємовідносин людина не буде висувати до себе й до інших жорстких вимог, високих критеріїв, не буде силоміць налаштовувати свої дії та дії інших під заздалегідь запланований або сформований незмінний зразок.

Для цього й призначена запропонована типологія інтертипних відносин. Вона допомагатиме визначати стан контактів з іншими людьми, знаходити оптимальні психологічні засоби впливу на характер цих відносин.